Роздуми над Божим Словом – Мт 19, 16-26
До Ісуса приходить молодий чоловік і питає: «Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?» Це дуже серйозне питання. Він не є людиною байдужою до Бога. Він знає заповіді, старається їх виконувати і хоче спасіння.
Але в його питанні чути також дуже людський спосіб мислення: скажи мені, Господи, що ще треба зробити. Ми також часто так думаємо: що ще маю виконати, скільки молитися, як постити, яких гріхів уникати, щоб усе було добре? Христос не відкидає такого мислення. Він справді нагадує про заповіді. Але веде цього чоловіка значно далі.
Юнак відповідає: «Все це я зберіг ізмалку. Чого мені ще бракує?» І, мабуть, саме це є найважливішим питанням у всьому уривку. Він має багато: добре життя, віру, моральність, майно, певне забезпечення. А все-таки відчуває, що чогось не вистачає. І так може бути також із нами. Ззовні все виглядає нормально: є праця, родина, храм, молитва, щоденні обов’язки. А всередині людина все одно відчуває порожнечу. Тоді ми часто думаємо, що треба ще щось здобути. А Христос може показати зовсім інше: може, проблема не в тому, що нам чогось бракує, але в тому, що за щось ми тримаємося занадто сильно.
Тому Ісус каже: «Продай, що маєш, дай бідним, потім приходь і йди за Мною». Найважливіші слова тут — «йди за Мною». Христос не хоче просто зробити цього чоловіка бідним. Він хоче зробити його своїм учнем. Майно виявляється тим місцем, якого юнак не готовий віддати Богові. І кожен з нас може мати таке своє «майно». Для когось це гроші, для когось кар’єра, гордість, образа, страх, думка інших людей, бажання все контролювати. Це може бути навіть щось саме по собі добре, але якщо ми не можемо уявити без цього свого життя, воно починає займати в серці місце Бога.
Найсумніше стається потім: юнак відходить засмучений. Він прийшов до Ісуса, бо хотів життя вічного, але коли почув, чого це від нього вимагатиме, не зміг зробити наступного кроку. Виявилося, що він готовий дати Богові багато, але не все. Іноді саме так виглядає наше духовне життя.
Ми кажемо: Господи, я Тобі довіряю, але тільки в певних речах. Я Тебе слухаю, але тут хочу вирішити сам. Я готовий пробачити, але не цій людині. Я готовий змінитися, але не в цьому. І саме до цього місця Христос приходить найчастіше. Не тому, що хоче нам щось забрати, але тому, що хоче нас зробити вільними.
Потім Ісус говорить про верблюда і вушко голки. Це дуже сильний образ. Його не треба послаблювати. Христос хоче показати, що людина сама не здатна себе спасти. Учні це добре розуміють і питають: «Хто ж тоді може бути спасенний?» І відповідь Ісуса є ключем до всього: «У людей це неможливо, Богові — все можливо». Отже, ця Євангелія не закінчується страхом перед багатством. Вона закінчується правдою про Божу благодать. Ми не спасемо себе власною досконалістю, кількістю добрих учинків чи правильністю свого життя. Спасіння є даром Бога, який людина має прийняти.
Тому сьогодні варто поставити собі не тільки питання юнака: «Чого мені ще бракує?» Може, варто запитати інакше: «Господи, що я тримаю так сильно, що не можу повністю піти за Тобою?» Бо іноді нам не треба отримати ще щось. Треба щось відпустити. Юнак мав багато, але відійшов сумний. Христос пропонував йому більше — життя з Ним. І це залишається питанням також для нас: що є моїм найбільшим скарбом? Те, що я маю, чи Той, за Ким я йду?
