Роздуми над Божим Словом – Отців VII Вселенського Собору
Це молитва Ісуса, яку можна назвати Його духовним заповітом. Він не просить нічого для себе, крім одного: щоб ми були єдині, щоб ми не втратили гідності дітей Божих, і щоб Його радість жила в нас.
Уяви собі вечір перед розлукою. Коли знаєш, що завтра все зміниться. Коли час уже не розтягується, а стискається до кількох хвилин, до кількох поглядів. Ісус стоїть перед Отцем і молиться. Але не за Себе — за нас. Його слова — як тихий шепіт батька, що благословляє своїх дітей перед дорогою, знаючи, що на них чекає холод, страх і спокуса втечі.
«Отче, збережи їх… щоб були одно». Це звучить так просто, але в цьому — ціла трагедія світу. Бо саме «неодність» найчастіше руйнує все. Родини, Церкви, народи. Ми втрачаємо спільність, бо кожен хоче мати рацію, кожен тримається за своє «я». І тоді любов вмирає.
Сьогодні, коли згадуємо святих Отців сьомого Вселенського Собору, Ісусова молитва стає ще яснішою. Ці Отці не лише розумом захищали віру — вони серцем тримали єдність Церкви. Їх переслідували, виганяли, часто не розуміли навіть свої. Але вони не шукали перемоги, вони шукали правди. Бо знали, що єдність без правди — це ілюзія, а правда без любові — це холодний камінь.
Коли Ісус каже: «Все моє – твоє, і твоє – моє», — це не просто теологія Трійці. Це найвища форма любові: коли моє стає твоїм, коли я вже не живу для себе. Такий спосіб мислення Отці Собору передали Церкві: поклоняючись іконам, ми визнаємо, що Бог став видимим, став ближнім, що Він не сховався в небесній недосяжності, а прийшов у наш світ, щоб кожен міг Його побачити.
А тепер — подумай про себе.
Ісус молився за тебе. Не в загальному, не абстрактно. За тебе — поіменно, як за учня, якого дав Йому Отець. Він знав, що ти житимеш у світі, який не розуміє віри, який сміється з любові, який плутає свободу з байдужістю. І тому Він просив: «Отче, збережи його».
Може, ти іноді втомлений, зневірений, розчарований у людях чи навіть у Церкві. Але послухай ці слова: «Щоб вони мали у собі радість мою повну». Христос не хоче, щоб ми виживали — Він хоче, щоб ми жили з радістю. А радість приходить лише тоді, коли починаємо жити не для себе.
Святі Отці захищали ікону — бо знали: образ без обличчя нічого не вартий. Так само і ми: якщо в нашій вірі не видно обличчя любові, то вона стає лише системою правил. Ісус просив Отця, щоб ми були одно, бо тільки тоді Його обличчя стає видимим у світі.
Може, найбільший виклик цієї неділі — це не зрозуміти богослов’я, а відновити обличчя Бога в собі.
Бути людиною, через яку інші можуть побачити, що Бог ще діє, що любов ще можлива.
Щоб коли хтось подивиться на тебе, міг сказати: «Так, я бачу Його».
Бо саме так здійснюється Христова молитва: «Щоб вони були одно, як і Ми».