Удар по історичній пам’яті

Published by admin3 on 3 lutego 2026 3 lutego 2026

(Cios w historyczną pamięć)

Realizując ogólnosowiecką politykę „tworzenia” społeczeństwa radzieckiego i
„człowieka radzieckiego” pod kontrolą Moskwy, 3 lutego 1956 roku Ministerstwo
Kultury Ukraińskiej SRR (ukraińskiej socjalistycznej republiki radzieckiej) przejęło ze
zbiorów muzeów ukraińskich „antyradzieckie” eksponaty i dokumenty celem ich
zniszczenia.
Ta barbarzyńska zbrodnia była niczym innym jak metodycznym niszczeniem
ukraińskiego dziedzictwa kulturowego i pamięci historycznej przez reżim
moskiewsko-bolszewicki, któremu Ukraina stała (i stoi do dziś) na przeszkodzie dla
tworzenia jednorodnego imperium o jednorodnym języku i fałszywej historii.
Z zbiorów bibliotecznych reżim przede wszystkim konfiskował dokumenty, artefakty,
portrety uznawane za „kontrrewolucyjne” lub „burżuazyjne-nacjonalistyczne”.

Реалізуючи загальносовітську політику «творення» радянського суспільства та
«радянської людини» під володінням міста Москва, 3 лютого 1956 р.
Міністерство Культури УРСР (української радянської соціалістичної республіки)
здійснило вилучення з фондів музеїв «антирадянських» експонатів та
документів.
Цей варварський злочин не був нічим іншим як методичним нищенням
української культурної спадщини та історичної пам’яті московсько-
більшовицьким режимом, якому Україна стояла (й стоїть до сьогодні) на
перешкоді формування однородної імперії з однородною мовою та фальщивою
історією.
З бібліотечних фондів служителі режиму вилучали передусім документи,
артефакти, портрети, що вважалися «контрреволюційними» або «буржуазно-
націоналістичними».
Звичайно, українські працівники бібліотек та музейники застосовували приховані
протидії, що мали на меті зберегти українську історичну спадщину. І так:

• експонати реєстрували під нейтральними назвами, щоби вони не
  потрапили під критерії «антирадянщини» чи «націоналізму»,
• пам’ятки релігійного мистецтва та роботи «ворогів народу» часто ховали у
  важкодоступних місцях музейних маґазинів або підміняли їх менш
  цінними предметами,
• цінні документи й книги передавали до спеціальних фондів бібліотек та
  архівів, доступних лише за спеціяльними довідками.
  Таким способом уціліли, між іншими, документи періоду УНР та Гетьманату,
  праці діячів українського національного відродження, документи про діяльність й
  творчість митців, поетів, письменників, драматургів «розстріляного
  відродження» 1920-1930 рр.
  Ці матеріяли й артефакти ставали поволі явними наприкінці 1980-х років, а
  остаточно стали доступними після проголошення незалежності.
  Найбільших втрат зазнали:
• Національна Бібліотека України імені В. І. Вернадського,
• Львівська Національна Наукова Бібліотека України імені В. Стефаника,
• Харківська Державна Наукова Бібліотека імені В. Г. Короленка,
• бібліотеки вищих навчальних закладів України.

(бт)