«Я в серці маю те, що не вмирає!»
Добрим словом, поезією та фрагментами драма-феєрії «Лісова пісня» вшанувала українська школа в Бартошицях разом з місцевою українською спільнотою 155-ті роковини від народження Лесі УКРАЇНКИ.
Шанувальники неперевершеного таланту видатної української поетеси, «Тої, що пильнувала ватри» — як характеризують її роль в українській (а то й світовій) культурі, зібралися у концертному залі школи в четвер 26 лютого, щоби бути учасниками словно-музичної вистави зокрема основаної на біографії та творах Лесі Українки.
Життєвий шлях, зростання в атмосфері родини української патріотично свідомої інтелігенції, де глибоко шанували українську культуру й щиро поважали різнобарвний фольклор та народну мудрість, творчість поетеси – шкільні діти й молодь показали з використанням її оригінального щоденника, листувань, віршів, поем і, нарешті, вибраних фрагментів драми «Лісова пісня». Про відповідний для викристання репертуар задбали вчителі-філологи.
Не забракло під час концерту-вистави й відкликань до подій останніх чотирьох років, в час яких московитські збройні ватаги, підсилені в ефірі ненависною пропагандою, намагаються знищити українську націю, побоючися навіть її мови, для якої Леся бачить вагому роль: «Слово, чому ти не твердая криця, / Що серед бою так ясно іскриться? / Чом ти не гострий, безжалісний меч,/ Той, що здійма вражі голови з плеч?».
Завершальним акордом зустрічі стала спільна світлина учасників події й заклик: «Слава Україні! – Героям Слава!».
____________________________
Довідка:
Лариса Косач (Леся Українка) народилася 25 лютого 1871 р. у Новограді-Волинському. Мати її — письменниця Олена Пчілка — і батько, Петро Косач — юрист.
Серед близького оточення майбутньої поетеси були відомі культурні діячі: Михайло Драгоманов, Михайло Старицький, Микола Лисенко. В дев’ять років вона вже писала вірші, у тринадцять почала друкуватися.
Останні роки життя Леся Українка провела в Грузії. Хворіла туберкульозом. Перебуваючи на Кавказі вона все частіше згадувала волинське дитинство. Так виникла „Лісова пісня”, яка була написана за кілька днів тяжкохворою поетесою. Померла у віці 42 років.
Тіло Лесі Українки приятелі перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі. На кладовище домовину несли жінки.
Леся Українка збагатила українську літературну мову такими неологізмами: «промінь» та «напровесні» (або «провесна»).
(бт)
