Слава (г. 8): Відчини мені двері покаяння, Життєдавче,* − молиться зранку дух мій у святім твоїм храмі,* бо вся моя тілесна храмина осквернена;* але ти, Щедрий, очисти мене своєю ласкавою милістю.
І нині: На стежки спасіння настав нас, Богородице,* бо ми опоганили душу соромними гріхами* і в лінощах прогайнували все життя наше.* Тож моліннями твоїми визволь нас від усякої нечистоти.
Стих: Помилуй мене, Боже, з великої милости твоєї,* і багатством щедрот твоїх очисти мене з беззаконня мого.
(г. 6): Роздумуючи над безліччю моїх гріхів,* жахаюся страшного дня судного;* але, надіючись на ласку твого добросердя,* як Давид, взиваю до тебе:* Помилуй мене, Боже, з великої милости твоєї!
(З утрені неділі митаря і фарисея)
Притча про митаря і фарисея, яку читають у першу підготовчу неділю перед Великим постом, є глибоким уроком для кожного з нас.
У цій історії Ісус Христос показує дві протилежні постаті: фарисея, який впевнений у своїй праведності, та митаря, який усвідомлює свою гріховність і щиро кається.
Фарисей, виконуючи всі зовнішні обряди та правила, молиться, дякуючи Богові за те, що він не такий, як інші люди, і особливо не такий, як цей митар. Він перераховує свої добрі вчинки, підкреслюючи свою праведність. Митар же, стоячи здалеку, не сміє підняти очей до неба, б’є себе в груди і каже: „Боже, змилуйся надо мною грішним!”
Ця притча нагадує нам, що зовнішнє виконання релігійних обрядів без щирого покаяння та смирення не приводить до спасіння. Фарисей, хоча й дотримувався всіх приписів, був сповнений гордості та зневаги до інших. Сьогодні архетипом фарисея може бути людина традіційно релігійна, якій не чужа обрядовість і присутність в церкві, але яка не зацікавлена зміною свого життя і самокритикою.
Митар, навпаки, усвідомлював свою гріховність і щиро просив Божого милосердя. Митар це людина, яка зі всіх сторін здається заслуговує на суспільне відчуження, а яка попри те, знаходить благодать у Бога.
У період підготовки до Великого посту Церква закликає нас замислитися над своїм духовним станом. Це час для самоперевірки, покаяння та смирення. Ми повинні уникати гордості та самовпевненості, які можуть віддалити нас від Бога. Натомість, як митар, маємо визнати свої гріхи і щиро просити прощення.
Важливо пам’ятати, що Бог приймає тих, хто приходить до Нього з покірним і щирим серцем. Як сказано в Євангелії, „кожний, хто несеться вгору, буде принижений, а хто принижується, буде вивищений”.
