Бувають у житті моменти, коли всі твої плани, сили й зв’язки безсилі. Коли твої знання нічого не дають, а впливові знайомі лише розводять руками. І саме в цей момент приходить найважливіше питання: чи зможеш ти тоді довіритися Богу? Чи вистачить у тобі простоти сотника, який не будував складних схем, не шукав лазівок, а просто сказав: «Господи, скажи слово».
Сотник – це не релігійний фанат. Це військовий. Людина, яка звикла тримати все під контролем, керувати людьми й ситуаціями. Але, коли справа дійшла до страждання його слуги, цей чоловік залишає усю свою гордість й приходить до Ісуса не як керівник, а як той, хто благає. Його віра проста й глибока водночас: він вірить, що Ісус може допомогти йому навіть на відстані. Без великих ритуалів, без офіційних зустрічей, без присутності у домі.
І саме це, здається, зачаровує Ісуса найбільше. Не пости, не молитви, не праведність у звичайному розумінні, а ця смиренна й рішуча довіра. Бо сотник не боїться визнати: «Я недостойний». І ця фраза – не акт самоприниження, а чесність перед собою й Богом.
А тепер задумаймося над святом Матері Божої Неустанної Помочі. Це ікона тих, хто приходить просити. Це ікона тих, хто не приховує своїх ран і слабкостей, а приносить їх перед Богородицю, знаючи: Вона не втомиться допомагати. Вона не скаже: «Ще раз ти з тими ж самими проблемами?» Вона знову й знову вказує на Свого Сина, який готовий сказати одне Слово — і зцілити наше життя.
Можливо, й ти сьогодні потребуєш не чогось надзвичайного. Просто одного слова. Слова надії, слова пробачення, слова сили. Але для цього треба відпустити контроль і довіритися. Як сотник. Як люди, що шукають у Матері Божої Неустанної Помочі не просто захисту, а й нагадування: Бог завжди чує. Навіть коли здається, що темрява навколо.
Не варто чекати, коли ми станемо достойними, ідеальними, святыми. Треба просто прийти й сказати: «Господи, скажи слово…» І почути, як у глибині серця все стане спокійно. Бо віра починається не з великих вчинків, а з простого: «Довіряю Тобі».
