(ієромонах, брат Яків)
Біографічна довідка:
Ієромонах Яків (Ярослав Мадзелян) народився 17 вересня 1950 року в с. Кеншиці, біля Зеленої Гори, у сім’ї Григорія і Любомири з роду Паук, які походили з Лемківщини, і були переселені на захід Польщі під час насильницького переселення українців в рамках акції «Вісла» в 1947 році.
Маленький Ярослав був охрещеним у римо-католицькому храмі, оскільки не було можливості знайти греко-католицького священника через заборону діяльності УГКЦ в Польщі в 1946-1956 роках. Хоча він проходив катехизацію і приготування до першої сповіді теж у римо-католиків, проте виховувався у сім’ї, яка знала своє національне та церковне коріння і прищепила ці почуття своїм дітям. Завершив школу та отримав атестат зрілості у сусідньому Мєндзижечі, а оскільки вже змалку задумувався, щоби стати греко-католицьким священником, то почав шукати такої можливості. Проте, коли в 1969 році він вступив на навчання до духовної семінарії в Любліні, то навчався тут разом із римо-католиками, не маючи можливості плекати свій обряд, лише інколи слухаючи українські богослужіння по «Радіо Ватикан».
З тих часів о. Яків пізніше пригадував таку історію, що одного разу у семінарійній кімнаті, він приклав одне вухо до радіоприймача і почув як за його плечима відкрилися двері і з’явився віце-ректор, а оскільки у той час треба було обов’язково бути на Вечірні, то це було порушенням розпорядку. Проте, коли віце-ректор побачив, почув Службу Божу, яку слухав греко-католицький семінарист через радіо, то закрив двері і тихенько вийшов, так, щоби видавалося, що вони не бачили один одного. Дещо пізніше ситуація частково змінилася, коли ним, та іншими греко-католицькими семінаристами, які пізніше вступили до семінарії, заопікувався о. Василь Гриник, який був відповідальним за розсіяні парафії УГКЦ у Польщі і вже доповнював їхні знання в літургіці та історії Церкви. Таким чином, Ярослав у 1975 році став першим греко-католицьким випускником Семінарії при Люблінському Католицькому Університеті.
Хоча його дияконські свячення відбулися 9 травня 1974 року ще в латинських літургійних одежах, проте уже священничі свячення, уділені в Мєндзижечі 2 березня 1975 року єпископом Павлом Сохою, відбулися у візантійських літургічних одежах. Таким чином, тоді ще отець Ярослав, став першим повоєнним греко-католицьким священником, який відразу служив при греко-католицьких парафіях, без служіння у латинському обряді.
У березні-серпні 1975 року він служив як сотрудник при парафії св. Івана Хрестителя у Перемишлі, потім у 1975-1977 роках як адміністратор храму Покрови Пресвятої Богородиці у Команчі, а з 15 серпня 1977 до 1990 року – як парох у храмах Різдва Богородиці в Білому Борі та Пресвятої Трійці у Барково.
Отець вів багатогранну душпастирську діяльність. Зокрема, в 1984 році, завдяки співпраці семінаристів та молодих церковних діячів, він започаткував діяльність молодіжного руху «Сарепта» в Новиці, на Лемківщині. Також, перебуваючи у Білому Борі, молодий священник познайомився із ієромонахом Никодимом (Стецурою) (1895-1990), який, будучи ченцем Унівської Лаври, опинився у часи воєнних лихоліть у Польщі. А оскільки ще від мами о. Ярослав чув про ченців-студитів, які мали на Лемківщині, у Флоринці, свій монастир і помагали навколишнім людям, то відчув у собі покликання до чернечого життя. Таким чином, уже в 1977 він підпільно вступив до монастиря. Для того, щоби молодий чернець більше запізнався із монашим життям, то о. Никодим, який був його настоятелем, відправляв його в Італію, в монастир Студіон, де архимандритом був кир Любомир Гузар. Тут інок. Ярослав міг більше почерпнути студійського духу. А у міжчасі, 28 липня 1986 року у Білому Борі відбувся його постриг у малу схиму з іменем Яків. Цей постриг, за дорученням архимандрита Юрія Макара, здійснив молодий ієромонах Севастіян Дмитрух, якому вдалося приїхати з України.
На початку 1990 року спільнота, до якої приєднався ще один брат, переїхала до Циганку, де і помер о. Никодим. А вже у 1993 році ієромонах Яків переїжджає в Україну, де вливається в життя братії нововідкритої Унівської Лаври. У 1994 році він стає намісником Лаври, допомагає засновувати монастир у Підкамені, а в 2000-2007 роках повертається до Польщі, де є настоятелем місійної станиці у Висовій, на Лемківщині. З 2007 року, після повернення в Україну уже на постійно, стає насельником монастиря св. Михаїла у Львові, де протягом 2007-2010 років є наставником спудеїв, тобто ченців, які проживаючи у монастирі, навчалися у Львівській Духовній Семінарії. Після цього, як припинив своє служіння наставника, ієромонах Яків залишився надалі у спільноті, ведучи чернече та душпастирське життя.
* * *
Отець Ярослав Мадзелн Був щирою й відданою своєму народу людиною. Перебуваючи у львівському студійському монастирі радо приймав гостей з Польщі, які також радо його відвідували, своїх давніх парафіян і знайомих. Дуже цікавився життям нашої діаспори. Читав україномовну літературу, друкованою за кордонами України. Взяв участь у похороні Владики Юліяна Ґбура 28 березня 2011 р. в Стрию.
[текст на основі: www.facebook.com/studyty.univ/; світлини: ред.]
