Дехто думає, що святість — це для обраних. Для монахів, для старців, для мучеників. Для тих, хто мав особливі обставини, особливу долю, і взагалі — «були не з цього світу». Але неділя Всіх Святих Українського Народу каже щось зовсім інше. Каже: а як щодо тебе? Бо ці святі — з нашого роду. З нашої землі. З нашого болю.
Святі з України не були янголами у білих шатах. Вони жили поміж нами. Плакали, коли помирала дитина. Молилися під землею, коли за сповідь давали десять років таборів. Писали вірші на бересті. Боялися, але не зрадили. Мовчали, але не промовчали. І світилося в них щось таке, що не можна згасити — навіть розстрілом, навіть брехнею, навіть забуттям.
Блаженства, які сьогодні читаємо, — це не абстрактний список ідеалів. Це — біографія святих. Їх глузували — і вони не відповідали злом. Їх виганяли з посад — а вони залишались вірними. Вони були вбогими духом — бо знали, що нічого не мають, крім Бога. Вони шукали правди — і вмирали за неї. Були милосердні — навіть до ворогів. І Бог їх не забув.
А тепер — твоя черга. Бо Ісус дивиться не лише на Небесну Сотню, не лише на Йосифа Сліпого, Омеляна Ковча, сестру Тарсикію, мучеників із Заздрості. Він дивиться на тебе. І каже: «Ти — сіль землі. Ти — світло світу». Якщо ти перестаєш бути солоним, то що залишиться? Якщо твоє світло не горить — то хто освітить цей дім?
Бог не шукає ідеальних. Він шукає вірних. Тих, хто пробує ще раз, навіть після падіння. Хто вибирає любов, навіть коли зрадили. Хто не стає «як усі», бо слухає не натовп, а совість.
Сьогодні — не просто згадка мучеників і героїв. Це заклик: Стань святим. Тут. Тепер. На своїй вулиці, в своїй родині, в своєму телефоні, в своїй душі.
Бо, може, колись хтось буде святкувати день Всіх Святих — і серед імен почує твоє.
