Роздуми над Божим Словом – Мт 19,16-26
Євангеліє про юнака, який приходить до Ісуса з питанням про вічне життя, завжди трохи бентежить. Бо цей юнак — не розпусний, не байдужий, не безбожний. Він чесний, вихований, знає Закон і навіть дотримується його. Міг би бути гордістю для батьків і прикладом для ровесників. Але коли чує від Ісуса слова про одне — віддати, розділитися, довіритись і йти за Ним, серце його тьмяніє. Бо майно стало його безпекою, його гарантією. У нього був порядок у житті, але не було свободи.
Ця історія болюче нагадує нам про речі, до яких ми прив’язані. Не завжди це гроші. Іноді — статус, звички, люди, навіть власні страхи. Ми тримаємось за них так, ніби без них не виживемо. І тоді стається, що саме вони нас і тримають — як тягар, який не дає йти за Христом. Юнак відійшов сумний, бо не зміг розлучитись із тим, що давало йому відчуття контролю.
Але в Євангелії є друга сторона. Ісус каже: «Людям це неможливо, Богові ж — усе можливо». Це означає: сам я не зможу відпустити своїх залежностей, своїх “скарбів”, але коли дам простір Богові, Він допоможе. Там, де я бачу тупик, Бог відкриє двері.
Сьогодні ми святкуємо Положення чесного пояса Пресвятої Богородиці. Чому цей празник так важливий? Бо пояс — це знак близькості, знак захисту, знак материнської турботи. Людина, яка носить пояс, може йти, працювати, служити. Історія поясу Богородиці нагадує нам: Бог дав нам Матір, яка допомагає не триматись у полоні речей, а йти дорогою віри. Її пояс — мовби запевнення, що коли ми віддаємо себе Богові, ми не лишаємося без опори.
Юнак пішов від Ісуса з важким серцем. А ми сьогодні можемо підійти до Богородиці, яка тримає нас своїм поясом і каже: «Не бійся відпустити. Не бійся йти. Бо Я з тобою». І це єдина справжня свобода — коли замість речей тримаєшся за Бога. Тоді те, що неможливе людині, стає можливим з Богом.
Запитаймо себе сьогодні: що мене прив’язує? Що робить мене смутним, коли думаю про крок за Христом? І чи довіряю я настільки, щоб сказати: «Боже, я сам не зможу, але з Тобою можливо все»?