Роздуми над Божим Словом – Мт 21, 33-42
Найнебезпечніше слово у духовному житті — «моє». Моє життя, мій час, моя родина, моя парафія, мої здібності, мої гроші. Непомітно людина починає поводитися не як той, кому все це довірили, а як одноосібний власник. Саме тут народжується головна помилка виноградарів: вони не знищили виноградник, навпаки — працювали в ньому. Але забули, кому він належить. Біблійні коментатори слушно зауважують: проблема була не у відсутності врожаю, а в небажанні віддати плоди господареві.
Так може статися навіть із вірою. Можна ходити до храму, молитися, виконувати обов’язки, але водночас не дозволяти Богові торкатися власних рішень. Ніби кажемо: «Господи, цей виноградник Твій, але порядкувати в ньому буду я». Нам потрібен Бог, Який благословляє наші плани, проте не завжди той, Який просить їх змінити.
Господар посилає слуг багато разів. У цьому видно не слабкість Бога, а Його неймовірне терпіння. До нас Він також приходить через слово сумління, зауваження близької людини, сльози дитини, неприємну правду, почуту від когось. Проте незручного посланця легко «вигнати з виноградника»: образитися, виправдати себе, перестати слухати. Іноді ми відкидаємо не саму людину, а правду, яку Бог через неї хотів нам сказати.
Плодами, яких Господь очікує, є не гучні слова про віру, а те, що визріває у щоденному житті: здатність попросити пробачення, відмовитися від помсти, знайти час для рідних, чесно виконати працю, допомогти слабшому. Бог не питає, наскільки красиво виглядав наш виноградник. Він питає, чи хтось завдяки нам отримав його добрий плід.
Христос залишається каменем, який часто не пасує до споруди, збудованої за нашими кресленнями. Його легко відсунути, бо Він заважає егоїзмові, гордості та бажанню все контролювати. Але камінь, відкинутий людьми, Бог робить наріжним. Тому сьогодні варто запитати себе не лише: «Що Бог дав мені?», а передусім: «Який плід із цього отримав Бог і люди поруч зі мною?»
