Роздуми над Божим Словом – Мт. 77 зач. 18, 23-35.
Сьогоднішня Євангелія про немилосердного слугу звучить у день Дня Незалежності України. І дивним чином вона дуже пасує до нашого сьогоднішнього життя.
Ми святкуємо незалежність — не лише як факт політичної свободи, але й як щоденний дар. Україна вже багато заплатила за цей дар — кров’ю, болем, стражданнями. І ми відчуваємо, що ця ціна не вимірюється талантами чи динарами. Це борг, який людськими зусиллями не повернеш. Тому кожна хвилина нашої свободи — це милість Божа.
Євангеліє показує нам людину, якій пробачили величезний борг, але вона не змогла відпустити дрібниці іншому. Це наче нагадування нам усім: як легко ми можемо втратити величний дар — через дріб’язковість серця. Скільки разів ми, отримавши свободу, починаємо гнобити один одного дрібними сварками, нетерпимістю, образами? Ми можемо втратити незалежність усередині, у власному серці, навіть тоді, коли вона відстояна назовні.
День Незалежності — це виклик до кожного з нас: чи вмію я жити вільним не тільки на папері, а й у душі? Чи можу я простити, замість тримати образу? Чи можу дати іншому шанс, якого Бог дав мені? Бо справжня свобода не народжується лише в боях і законах. Вона народжується тоді, коли людина вміє бути більшою за власний біль.Сьогодні Господь нагадує: тільки той, хто прощає, є справді незалежним. Бо рабом завжди лишається той, хто тягне за собою кайдани ненависті. Україна вистоїть і буде сильною не лише тоді, коли переможе ворога на полі бою, але й тоді, коли її люди навчаться перемагати зло у власному серці — прощенням, милосердям і здатністю починати спочатку.
Отож, святкуючи нашу незалежність, пам’ятаймо: справжня свобода починається з прощення. І саме так ми будемо країною по-справжньому вільних людей.