Пасхальні роздуми до гімну з Євангелія від Йоана (1,1–18)
«І Слово стало тілом, і оселилося між нами…»
Іноді хтось з парафіян щиро питає: «Чому Бог не міг просто простити нам гріхи з неба? Чому мусив померти на хресті?» І в цій простій, майже дитячій наївності звучить велике людське здивування перед таємницею Христа. Бо справді — навіщо така драма? Чому такий шлях?
Сьогодні, у світлий празник Христового Воскресіння, ми читаємо не розповідь про порожній гріб чи про Марію Магдалину, а — перші слова Євангелія від Йоана, які звучать як стародавній гімн. Бездієслівний, піднесений, вічний:
«Споконвіку було Слово, і Слово було в Бога, і Богом було Слово…»
Це текст, який не розповідає, а осяює. Це не хроніка — це літургія. Не подія — а суть усіх подій. І саме в цих рядках прихована відповідь на запитання про хрест, про смерть, про спасіння і про силу Воскресіння.
«Слово стало тілом»
Бог не залишився в небі. Не тому, що не міг простити з висоти. А тому, що любов не може бути абстрактною. Бог не просто сказав нам «пробачаю», а прийшов туди, де ми є. В нашу темряву, в нашу кривду, в наше тіло і в наш біль.
Слово стало тілом — не щоб нас налякати, а щоб нас обійняти. Бо ми не слухаємо лише вухами — ми слухаємо серцем. І найбільше ми віримо тому, хто живе поруч із нами.
Один знайомий лікар колись сказав мені: «Я багато разів бачив, як помирають люди. Але тільки двічі бачив, як людина помирає так, що поруч хочеться стояти навколішки». І після паузи додав: «Це були двоє людей, які вміли любити до самого кінця».
Це Христос. Той, хто не тільки жив серед нас, а — помер як один із нас. І — воскрес, щоб ніхто з нас не був приречений на темряву.
«Життя було світлом людей»
Гімн з Євангелія не затримується на Голготі. Його мелодія йде далі — до світла. «І світло в темряві світить, і темрява його не огорнула».
Чи не в цьому — Пасха? Ми не святкуємо просто те, що Ісус «пережив смерть». Ми святкуємо те, що жодна темрява — навіть найглибша — не може згасити Його світла.
Погляньмо навколо. Ми живемо в час великої втоми. Люди зневірені, роздратовані, виснажені. Іноді здається, що зло кричить голосніше, ніж добро. Але Євангеліє сьогодні каже: світло світить у темряві, і темрява не перемогла його.
Це не просто фраза — це запрошення. Воскресіння не є «магічною подією», яку ми святкуємо раз на рік. Це реальність, у яку ми покликані входити. Ставати частиною світла. Бути носіями надії. Свідками того, що Бог не втік від болю — а прийшов у нього, щоб його перемогти.
Блискуча логіка любові
Хтось міг би сказати: «Це не логічно. Бог стає людиною, приймає страждання, помирає, і тільки тоді спасає?» Але проблема не в логіці Бога — проблема в нашому розумінні логіки. Ми хочемо, щоб все було функціонально, раціонально, вигідно. А Бог мислить не за законами користі, а за законами любові.
Любов — завжди трохи нелогічна. Хто любив, той знає. Ти не рахуєш вигоди, не питаєш: «А воно мені треба?» Ти просто йдеш до кінця — як Христос.
І ось чому відповідь на запитання «чому Бог мусив померти?» не звучить, як математичне доведення. Вона звучить, як тиха велика пісня любові:
«Бо так Бог полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав…»
Свідки світла
У завершенні цього гімну сказано, що ми — ті, які приймають Його, — стали дітьми Божими. Ми не просто глядачі. Ми учасники. Ми ті, кого це Слово оживляє, освітлює, перемінює. Ми — воскреслі з Ним.
Тож якщо ти сьогодні втомлений, якщо твоє серце — ніби камінь над гробом, якщо ти знову питаєш: «де ж ця сила воскресіння у моєму житті?» — згадай: світло не вигукує. Воно просто горить. І ти можеш до нього вийти.
Або ще краще — дозволити, щоб воно вийшло з тебе. Бо як писав один святий: «Христос воскрес не тільки для того, щоб ми це святкували, а щоб ми в Ньому воскресали — щодня».
Фото: Ks. Janusz Sądel
Kaplica Grobu Pańskiego w Jerozolimie
