Роздуми над Божим Словом – св. Миколая Лк 6, 17-23.
Часом здається, що святий Миколай приходить лише до дітей — з дарунками, теплом і рукавицями, що пахнуть домом. Але насправді він завжди приходить до дорослих. Бо саме дорослі найчастіше ходять у душі голодні, втомлені, принижені, обкрадені тривогами.
Євангеліє показує Ісуса, до якого тягнеться натовп: хтось хоче вилікувати тіло, хтось — серце, а хтось просто хоче доторкнутися, бо вже забув, що таке дотик, який зцілює. І в тій сцені легко уявити Миколая: людину, яка не лікує чудом, але лікує близькістю. Не змінює світу, але змінює день когось конкретного.
«Блаженні вбогі… голодні… ті, що плачуть». Святий Миколай завжди стоїть по цей бік цих слів. Він не був багатим — але завжди знаходив спосіб допомогти. Він не мав влади — але мав сміливість бачити тих, кого інші не помічали. Він не зупиняв війни — але приносив мир хоча б у межах однієї оселі, одного серця.
І, може, саме тому його постать так чіпляє нас сьогодні: бо ми втомилися від красивих промов і чекаємо когось, хто просто нахилиться й підбере наш біль з підлоги.
Святий Миколай нагадує: доторк, який зцілює, часто починається зі слів: «Я бачу тебе». І благословення завжди починається з маленького руху серця — не з гаманця.
Можливо, сьогодні комусь поруч із тобою потрібен зовсім не подарунок, а мить людяності. Та сама, що робила Миколая святим.