Роздуми над Божим Словом – Ів 1, 35-51
усе починається з простого, майже буденного «подивися». Жодних великих аргументів, жодних доказів. Просто запрошення. І саме так рухається віра — від серця до серця, від погляду до погляду.
У день святого апостола Андрія це чути особливо сильно. Андрій був першим, хто почув тихе «ходіть і подивіться». Він пішов, побачив, а потім зробив те, що нам часто найважче: повернувся до свого брата і сказав коротко й просто: «Ми знайшли Месію». Він не був богословом, не мав готової промови. Просто привів до Ісуса людину, яку любив. І цього вистачило, щоб з рибалки виріс Петро-скеля.
Можливо, так працює Божа логіка. Ти приходиш до Христа сам, а потім раптом помічаєш, що поруч є хтось, хто не потребує твоїх порад чи пояснень, а лише твого тихого запрошення: «Прийди і подивися». Людям не бракує лекцій — бракує того, щоб хтось відчинив їм двері до світла.
І ще важливий момент. Натанаїл зі своїм скептичним «що доброго може бути з Назарету?» нагадує нас самих, коли ми поспішно викреслюємо людей або події. Ісус не ображається на його сумнів. Він лише каже: «Я тебе бачив». Бачив раніше, глибше, ніж Натанаїл міг уявити. У кожного з нас є своя «смоковниця» — місце, де ми ховаємо страхи, невпевненість і втомлену віру. А Христос уже стоїть поруч.
Тож у свято Андрія варто запитати себе: кому я можу стати Андрієм? Кого можу тихо й по-людськи підвести ближче до Христа? Без тиску, без великих слів. Просто з надією, що одне щире запрошення здатне змінити чиєсь життя.