Це Євангеліє – про зір. Але не тільки про зір фізичний. І не лише про чудо. Насправді, це історія про дорогу віри, яка починається у темряві, але не закінчується зціленням.
Двоє сліпих кричать до Ісуса. Не бачать Його, але йдуть за Ним. Це виглядає дивно. Як можна йти за тим, кого не бачиш? Але саме так виглядає віра більшості з нас. Йдемо навпомацки. Шукаємо, орієнтуючись лише на голос. Надія світиться десь попереду, але дорога вся у тумані. Ісус не озирається, не зупиняється одразу. Входить до хати. І тільки там вони приходять до Нього.
Це може дратувати. Але скільки разів і ми переживали щось подібне? Кличеш Бога, молишся, просиш — а відповідь не приходить. Мовчить. І тобі здається, що тебе не чують. Але Ісус все чує. Просто не завжди відповідає так, як ми собі це уявляємо. І не відразу.
«Чи віруєте, що я можу це зробити?» — питає. Не «чи хочете бути зціленими». Бо це очевидно. Не «що вас болить». Бо Він усе знає. А саме: чи віриш. Не в чудо. А в Нього.
Іноді наше зцілення відкладається не тому, що Бог не хоче, а тому, що ми ще не готові дати відповідь. Або шукаємо лише результату, але не зустрічі. Сліпці хотіли бачити, але перш за все — дійшли до Ісуса. Не до дива. До особи.
Ісус торкається очей. Каже: «Нехай станеться за вашою вірою». Не за знанням, не за заслугами, не за благочестивим життям. За вірою. І відкривається зір.
Але дивіться: далі є ще одна сцена. Немовний, біснуватий. Ще глибша темрява. Не лише не бачить — не говорить. Ісус знову діє, виганяє біса. Люди дивуються, але фарисеї критикують. Завжди знайдеться хтось, хто в найкращому побачить щось підозріле.
Ісус не сперечається. Не виправдовується. Не вступає в дискусії. Він просто йде далі. В інші села. Навчає. Зцілює. Проповідує. Його любов — не зупиняється.
Це Слово для кожного, хто почувається у темряві. Хто кличе, але не бачить відповіді. Хто йде за Христом, хоч шлях неясний. І для того, хто, можливо, вже пережив своє чудо — і зараз має нести це далі, мовчки, вірно, не намагаючись усе пояснити іншим.
Бог не завжди відкриває все одразу. Але завжди чує. Завжди веде. І часто найбільші чудеса стаються не тоді, коли ми їх чекаємо, а коли ми врешті довіримо Йому себе — навіть у темряві.
