4 вересня 1985 року в карцері табору для політв’язнів у селі Кучино Чусовського району Пермської області на 47-у році життя помер український поет і правозахисник Василь Стус. Був засуджений на десятирічне покарання за антирадянську агітацію й пропаганду. У 1989 році був перепохований у Києві і ще через рік реабілітований.
* * *
Народився Василь Стус 6 січня 1938 р. в хліборобській родині в с. Рахнівці на Вінниччині. Після закінчення школи навчався в Донецькому педінституті. Далі вчителював, служив в армії, працював в газеті. У 1959 р. у «Літературній газеті» з’явилися перші вірші поета. З 1961 р. викладає українську мову та літературу в 23-й Горлівській школі. У 1963 р. вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Шевченка в Києві. Бере участь у роботі Клубу творчої молоді. За участь у протесті на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» виключили з аспірантури. Відтоді не надрукували жодного рядка.
У 1965 р. одружився з Валентиною Попелюх, та народився син Дмитро. У 1970 р. на похороні Алли Горської звинуватив владу у її вбивстві. У Брюсселі виходить його перша книжка «Зимові дерева». У 1972 р. разом з іншими українськими поетам його було заарештовано й засуджено. Ув’язнення відбував у Мордовії. Після завершення основного терміну відправили у заслання. Після повернення відмовився від радянського громадянства. У 1979 р. повернуся та став працювати у Києві.
У 1980 р. знову був засуджений до 10 років ув’язнення та 5 років заслання. 28 серпня 1985 р. його відправили у карцер, де він оголосив голодування. У ніч із 3 на 4 вересня 1985 р. помер.
Джерело:
Українська література –
Електронна бібліотека – Все для вивчення Укр. літ.
* * *
(…) Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова…
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
Ради тебе перли в душу сію,
Ради тебе мислю і творю…
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю.
Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать обращи — все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.
