25 листопада наша Церква вшановує пам’ять святого священномученика Йосафата. Іван Кунцевич (ім’я при хрещенні) народився 1580 року у Володимирі-Волинському. У 24 роки він вступив до василіянського монастиря Святої Трійці у Вільні та отримав монаше імʼя Йосафат. У 1609 році Кунцевича висвятили на священника.
Помер архиєпископ Йосафат Кунцевич мученицькою смерт’ю у Вітебську 12 листопада 1623 року від побиття противниками церковної єдності. Біля тіла мученика почали діятися чуда. Йосафат Кунцевич був беатифікований Папою Урбаном VIII через двадцять років після смерті в 1643 р. У 1867 р. в Римі Папа Пій ІХ проголосив про канонізацію Йосафата Кунцевича, небесного покровителя України-Русі.
Св. Йосафат за життя користувався великою повагою за свої інтелектуальні здібності поміж своїми сучасниками. Під його редакцією виходили численні тексти про першість св. Петра, єдність Церкви, хрещення св. Володимира. Він видав катехизм і намагався адаптувати проповідь Євангелія до особливостей менталітету місцевого населення.
Патріярх Йосиф Сліпий сказав біля гробу святого Йосафата 25 листопада 1969 року такі слова: «Нехай святий Йосафат, як вірний син Церкви й народу, аж до перемоги веде наш народ. Він боронив єдність Церкви й народу ввесь свій вік. Навіть у Полоцьку на Білорусі він почувався русином-українцем, а про єдність Церкви переконував і київських печерських монахів, його сильний характер і геройська святість життя мусить і нас підбадьорювати та заохочувати йти по його слідах, хоч би це також коштувало нам жертви, бо принести її треба, якщо йдеться про добро Бога, Церкви й народу».
* * *
Цікава доля мощей св. Йосафата, які так хотіли знищити недруги, щоби затерти його слід в історії. У 1916 р. мощі св. Йосафата перевозять у костел св. Варвари у Відні (до того часу вони перебували в різних місцях Литви, Польщі і Білорусії). У 1949 р. Йосафатові мощі потрапляють з Австрії до Риму, де були перезахоронені у Ватикані в базиліці св. Петра, у вівтарі правої нави престолу св. Василія Великого.
(ред.)
