23 грудня 1595 року в зaлi Кoстянтина Ватиканського палацу єпископи Іпатій Потій і Кирило Терлецький склали обітницю послуху понтифіку Рима від імені західних єпархій Київської Митрополії. Цього ж дня апостольською конституцією «Magnus Dominus» Папа Климент VIII проголосив прийняття руських владик з їх духовенством і вірними в лоно Католицької Церкви. Унію, затверджену наступного року собором у Бресті, підтримали Київська та Полоцька архиєпархії і Пінська, Луцька, Володимирська й Холмська єпархії; поза унією залишились Львівська та Перемиська єпархії, які приєдналися до Руської унійної церкви через століття.
Перемисьська єпархія приєдналася до Руської унійної церкви у 1691 році, Львівська — у 1700-му.
Єпископи Іпатій Потій і Кирило Терлецький під час урочистої церемонії у Константиновій залі Ватиканського палацу за присутнoстi 33 кaрдинaлiв склали визнання віри й послуху латинською та руською мовами за процедурою Грецької конгрегації для християн візантійської традиції, які переходять під зверхність Папи. Того ж дня Климент VІІІ проголосив апостольську конституцію «Magnus Dominus et Laudabilis Nimis», якою повідомив про прийняття руських владик з їх духовенством і вірними в лоно Католицької Церкви. Буллою «Deset Romanum Pontificem» від 23 лютого 1596 року Папа гарантував збереження руської літургійної традиції, прерогативи митрополита у затвердженні та хіротонії єпископів, означив юрисдикційний статус Київської Митрополії, розглядаючи унію як «примирення і навернення руських єпископів до Католицької Церкви» після «засудження й відкинення єресей, помилок і схизм».
Джерело: В. Лук’янюк, Цей день в історії
* * *
В апостольській конституції (Рим, 23 грудня 1595 р.) Папи Климента VIII «Magnus Dominus et laudabilis Nimis» про з’єднання Київської Митрополії з Римською Церквою, між іншими стверджувалося: «Для кращого вияву нашої любови до них, цим руським Єпископам і духовенству з апостольською ласкавістю дозволяємо, допускаємо і розрішаємо вживати священні обряди й церемонії, якими користуються руські Єпископи й духовенство відповідно до установлень Святих грецьких Отців у їхніх богослужіннях, св. Літургії і уділянні святих Тайн та й у всіх інших священних функціях, оскільки вони не суперечать істині й науці католицької віри та не виключають єдности з Римською Церквою, і цьому не стоятимуть на перешкоді ані Апостольські постанови чи розпорядження, ані будь-які інші противні акти.
Тож всі однозгідно єдиним серцем славімо небесного Бога й милосердного Отця, який єдиний від віків творить великі чудеса, за те, що навернув серця синів до батька, привів Христових овець до вівчарні і знову з’єднав члени з головою. Благословенний Бог, який завжди думає про мир і хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння істини. (…)».
