150 років від народження
ДЗЕРОВИЧ Юліан-Корнило (03. 01. 1871, с. Смільне, нині Бродів. р-ну Львів. обл. – 08. 04. 1943, Відень, похов. у Львові) – церковний і освітньо-культурний діяч, педагог. Навч. у Львів. г-зії (1881–89), студіював богослов’я у Львів. ун-ті і Греко-катол. духов. семінарії (1889–93), нім. філологію у Віден. ун-ті (1893–95). Висвяч. 1895, признач. душпастирем у Миколаєві на Львівщині. Викладав у жін. школі у Бродах (1897–1907), г-зіях у Бережанах (1904–07) і Стрию (1908–18), учит. чол. семінарії (1913–18), 3-й держ. укр. жін. учит. семінарії (1919–31), Ун-ті (1917), Греко-катол. академії (1930–32) у Львові. Чл. гол. управи, заст. голови т-ва «Рідна школа», голова т-ва «Просвіта» (від 1939), Т-ва св. апостола Павла (від 1924 – св. апостола Андрея), чл. надзір. ради т-ва «Захист імені митрополита Шептицького Андрея для сиріт у Львові» (1918–39), чл. УНДО, Укр. нац. ради. Радник і референт Митропол. консисторії, субмотор справедливості, аудитор Митропол. церк. суду. Ред. ж. «Руський Амвон», «Наша праця», «Боже слово», «Парохіяльні вісті». Осн. ідеї пед. системи Дз.: наближення виховання і навч. до життя (активна і творча школа), індивід. розвиток дитини, соц. і реліг. виховання молоді, дисципліна як осн. засіб виховання волі і характеру, вирішальна роль матері у морал. вихованні дитини, необхідність об’єдн. і погодження зусиль держави, сім’ї і Церкви для успіш. виховання молоді. Осн. метою виховання є самостійність особи або її зрілість, тобто такий рівень сформованості, коли вона усвідомила свої обов’язки перед Богом, сусп-вом, народом та собою і готова їх виконувати, маючи для цього достатньо фіз. та духов. сил. Гол. принцип педагогіки Дз. – християн. гуманізм, у світлі якого дитина є найбільшою цінністю. Необхідно розвинути здатність піднятися над матеріал. світом, не стати його складовою – звільнитися через розвиток морал. сутності людини, вироблення морал. характеру. Дз. був організатором укр. громади, яка обстоювала свої права на
рідну школу, ініціатором поширення освіти серед дорослого населення, провадив доброчинну діяльність, спрямовану на створення умов для навч. дітей з малозабезпеч. сімей.
[Енциклопедія сучасної України]
Памяті священика-громадянина
Помер о. Юліян Дзерович
«Дня 8-го квітня ц. р. помер у Відні, після операції, о. Юліян Дзерович, професор Богословської Академії, почесний крилошанин Митрополичої Ка- пітули, б. заступник голови Національної Ради, вислужений директор учительської семінарії та член усіх українських товариств. Покійний, прийшов на світ 3-го січня 1871 р. у Смільній коло Бродів, де його батько був священиком. Після науки в народній школі в Товмачі, вчився він у німецькій Гімназії у Львові і там зложив іспит зрілости. Також у Львові покінчив він богословські студії та висвятився в 1894 р. на священика. Спершу був він сотрудником у Миколаєві над Дністром.
Покійний був не лише ревним священиком, але також добрим працівником на просвітно-національному полі. По трьох роках дістав він катихитуру у Бродах, де пробув 10 років. У 1907 р. перенесли його як катехита до Бережан і швидко потім до Стрия. Від 1913 р. до смерти перебував Покійний у Львові. Тут розвинув широку діяльність як священик, виховник молоді та громадянин. Спершу як катехит, а пізніше як директор учительської семінарії, мав Покійний вплив на вихо вання молодого покоління українсько го вчительства.
Покійний ніколи не відказувався від праці для добра загалу, і то саме на найбільш загрожених відтинках. Крім різких релігійних установ, що в них працював Покійний вже з уваги на свій духовний стан, йому в великій мірі завдячує свій розвиток низка українських світських товариств. Покійного бачили ми в „Рідній Школі”, де він був заступником голови і в „Просвіті”, в якій був довгі роки членом виділу, а в 1939 р останнім перед вибухом війни головою. Коли хто гляне на білі мури „Народної Лічниці”, мусить пригадати собі милу постать все усміхненого о. Юліяна Дзеровича, що як заступник голови невтомно трудився, щоб ті мури здвигнути та створити справді модерну лікарню, яка причинилася б для поправи народного здоровя.
Після смерти д-ра Костя Левицького Покійний був останнім урядуючим заступником голови Української Національної Ради, аж до її саморозвязання. Не зважаючи на широку душпастирську і громадянську діяльність, Покійний знаходив час для праці на полі релігійної публіцистики. Він був редактором різних релігійних видань, автором проповідей та шкільних підручників. Він описав м. ін українське паломництво до Єрусалиму в 1906 р. у книжці п. н. „Як то Русь ходила слідами Данила”. Тіло Покійного спроваджено до Львова. В понеділок, 19-го квітня ц. р. відправлено в Успенській церкві священичі похорони, а в вівторок, після Архієрейської Заупокійної Служби Божої відбувся при великому здвизі народу похоронний похід на Личаківський цвинтар, де зложено Покійного на добре заслужений відпочинок. Вічна Йому Память!»
– тижневик «Рідна земля»
Великдень, 25 квітня 1943
Світлини:
– Отець Юліян Дзерович.
– Отець з внучкою на прогулянці вулицями Львова.
– Гробівець родини Дзеровичів на Личаківському цвинтарі у Львові.
