90 років тому, 26 лютого 1933 року в родині українських інтелігентів Ярослава Гузара та Ростислави Демчук у Львові народився син Любомир.
Через лихоліття Другої світової війни його сім’я була змушена покинути Україну. Спочатку емігрували до Австрії, а через п’ять років – до США. Вже як священник зміг повернутись на батьківщину майже через півстоліття – лише після проголошення незалежності, у 1993 році.
Богословські студії здобув у Вашингтонському католицькому університеті в Америці.
У 1958–1959 роках працював вчителем і префектом у Стемфордській духовній семінарії святого Василія, а також служив у м. Кергонксоні (штат Нью-Йорк, США) як душпастир оселі «Союзівка» Українського народного союзу та виховної оселі Спілки української молоді Америки в м. Елленвілі (штат Нью-Йорк, США).
В 1969 році переїхав до Риму для продовження богословських студій, які завершив ступенем доктора богослов’я в 1972 році.
У 1972 році вступив до монастиря Святого Теодора (монахів Студійського уставу) в Гроттаферрата (Італія).
У 1978 році Патріярх Йосиф призначив єпископа Любомира Гузара архимандритом монастиря Святого Теодора, а також відповідальним за монастирі Студійського уставу за межами України.
У 1993 році разом зі всією спільнотою з м. Ґроттаферрата (Італія) повернувся на рідну землю.
14 жовтня 1996 року, у зв’язку з поганим станом здоров’я Кардинала Мирослава-Івана Любачівського, Синод Єпископів УГКЦ обрав Блаженнішого Любомира єпископом-помічником Глави УГКЦ з делегованими правами.
З 14 грудня 2000 (день смерті блаженнішого Мирослава Івана Кардинала Любачівського) виконував обов’язки Апостольського адміністратора УГКЦ.
26 січня 2001 року на Надзвичайному Синоді Єпископів УГКЦ вибраний Верховним Архиєпископом Української Греко-Католицької Церкви. 26 січня 2001 року Папа Римський Іван Павло II затвердив цей вибір.
21 серпня 2005 року проголошено перенесення осідку Глави УГКЦ зі Львова до Києва, а титул Блаженнішого Любомира змінився на «Верховний Архиєпископ Києво-Галицький».
10 лютого 2011 року на прес-конференції в Києві Блаженніший Любомир повідомив про те, що цього дня Папа Венедикт XVI прийняв його зречення з уряду Верховного Архиєпископа УГКЦ.
Помер Блаженніший Любомир Гузар, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви 31 травня 2017 року у с. Княжичі, поблизу Києва. Похований у Києві в крипті Патріяршого собору Воскресіння Христового. У заупокійній Архиєрейській літургії взяли участь понад 600 священнослужителів з різних єпархій України, а також з-за кордону.
за матеріялами: synod.ugcc.ua
* * *
Із слова прощання Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава на домовиною Отеця і Глави Української Греко-Католицької Церкви Любомира Гузаря:
«Наш батьку Любомире – ми тебе сьогодні складаємо до гробу. Ми сьогодні, вслухаючись у твій голос, виграючи твою думу в наших серцях, із тобою, наш Перебенде, і плачемо, і сумуємо, але водночас радіємо. Ми плачемо, бо ти відходиш від нас, ми плачемо, бо ти не зможеш у той притаманний тобі спосіб особисто до кожного з нас знову всміхнутися і нас поблагословити. Але ми радіємо, бо бачимо, як у цей день П’ятдесятниці Господь Бог починає тебе прославляти. Щойно тепер тебе починають слухати ті, які ще вчора не чули. Через твоє слово, твою думу, молитву і твоє благословення воскресає сьогодні українське серце. Ми хочемо назвати твою думу, твій новий український епос, як підвалину нової цивілізації в Україні, твоїм іменем.
Ми хочемо, щоб наша Україна носила ім’я – Любові і Миру. Ми любимо тебе, наш батьку, а любов ніколи не вмирає. Наш особистий, духовний зв’язок із тобою ніколи не перерветься. І ми знаємо, що поруч із тобою ми будемо завжди в мирі». «Ти любив мир, ти жив у мирі. Ти так тихо з миром упокоївся в Бозі. Спочивай у мирі. Ми будемо в мирі і любові йти за Тобою. А Господь нехай дасть Тобі вічную пам’ять».
(ред.)
