Блаженний свщмч. Леонід Фьодоров народився 4 листопада 1879 р. у Петербурзі у православній родині. У 1902 р. залишив православну Духовну Академію і поїхав до Риму, де прийняв католицьку віру. Навчався в Ананії, Римі, Фрайбурзі. 25 березня 1911 р. прийняв єрейські свячення в східному обряді в Боснії. Там же в 1913 р. прийняв постриження в монастирі Отців Студитів.
У червні 1914 року, коли він повернувся до Росії, його заарештували як греко-католицького священника. На засланні у Тобольську він провів три з половиною роки. У березні 1917 року, у Страсний тиждень, о. Леоніду дозволили повернутися до Петербурга. У той час звільнили і Митрополита Андрея, який одразу після звільнення — 29-31 травня — скликав Собор Російської Греко-Католицької Церкви, на якому о. Леоніда Фьодорова обрали екзархом РГКЦ. На початку 1923 року радянська влада звинуватила екзарха РГКЦ у насадженні релігійних упереджень серед народу. 10 березня о. Леоніда заарештували. Напередодні — 7 березня — він писав Митрополиту Шептицькому: «Я переконаний, що коли буде пролито нашу кров і до того ж у великій кількості, то це буде найкращий fundamentum ecclesiae russiae catolicae». Мало того, у стражданнях усієї Російської Церкви – Православної та Католицької – він вбачав „якусь тайну відкуплення” та її особливий внесок у „єдність Церкви вселенської”.
Суд виніс вирок — 10 років ув’язнення, яке екзарх спочатку відбував у Бутирській, а згодом — Сокільницькій в’язницях. У квітні 1926 року о. Леоніда звільнили. Та на волі екзарх пробув неповних 4 місяці — 10 серпня 1926 року його знову арештували, засудивши до 3 років ув’язнення в Соловецьких таборах. І в таборах він служив літургії, тісно спілкувався з видатними представниками Православної Церви, які також відбували покарання.
10 серпня 1929 року о. Леоніда звільнили з Соловків. Після перебування у вересні в Архангельському «губісправдомі», його відправили на заслання в с. Пинега Архангельського округу. Після цього місцем заслання блаженного Леоніда був Котлас, далі — В’ятка. Свідчення сім’ї Калініних, яка опікувалася хворим екзархом, стверджують, що він був настільки привітним, що ніхто б не здогадався, що за плечима цієї людини — роки жахливих випробувань.
Помер 7 березня 1935 року. У 1937 р. розпочато беатифікаційний процес за старанням Митрополита Шептицького.
Джередло: Інститут Історії Церкви УКУ
