(145 років від народження)
Władyka Josyf Jozafat Kocyłowski
(145 rocznica urodzin)
Władyka (biskup) Josyf Jozafat Kocyłowski – ur. 03. 03. 1876. w Pakoszówce (woj. Podkarpackie), zm. 17. 11. 1947. w łagrze w Czapajiwce koło Kijowa – greckokatolicki biskup przemyski, męczennik, błogosławiony Kościoła Katolickiego.
Владика Йосафат (Йосиф) Коциловський народився 3 березня 1876 року в селі Пакошівка Сяніцького повіту в родині Петра і Катерини (з дому: Косар). Закінчив народну школу в рідному селі, а потім навчався в гімназіях Сяніка, Самбора і Ясла. У 1896 р. поступив на правничий факультет Львівського університету.
Навчаючися у Львові Йосиф Коциловський активно включився в роботу українських товариств «Академічна громада» і «Сокіл». У 1898 році перервав студії і як «однорічний доброволець» пішов у австрійську армію, в якій пробув до 1899 р., здобувши звання лейтенанта резерву. В березні 1900 р. скерований на службу до львівського гарнізону, однак через кілька місяців покинув військову кар’єру. З жовтня 1900 р. розпочав філософсько-богословські студії в Римі в Урбаніянській колегії. 1903 р. захистив докторат з філософії, 1907 р. – з богослов’я. 6 жовтня 1907 р. прийняв єрейські свячення у Станіславові.
2 жовтня 1911 р. вступив у новіціят до ЧСВВ у Крехові. Довічні обіти склав 13 червня 1916 р. До початку І світової війни викладав богослов’я у монастирях Лаврова та Львова. 28 листопада 1916 р. цісар Карл IV номінував о. Й. Коциловського єпископом для Перемиської єпархії, а 29 січня 1917 р. номінацію затвердив Папа римський Венедикт XV. Єпископську хіротонію уділив 23 вересня 1917 р. Митрополит А. Шептицький у Катедральному соборі в Перемишлі.
27 липня 1944 р. Перемишль зайняли відділи Червоної армії, і з того часу почалися нічні візити й ревізії в єпископській палаті. 15 жовтня 1944 р., згідно з договором між PKWN і урядом УРСР від 9 вересня 1944 р. (про обмін населенням), розпочалося переселення українців до УРСР. У цій справі в грудні 1944 р. єпископа Коциловського відвідали: уповноважений уряду УРСР з питань переселення українців у Перемиському повіті Тищенко, представник штабу І Українського фронту майор Лисогуб і заступник військового коменданта міста Перемишль майор Вершинін. Від Владики вимагали підписати заяву про своє добровільне переселення і видати відозву на підтримку переселення, звернену до духовенства та вірних. Єпископ Йосафат Коциловський рішуче відмовився покинути єпархію без дозволу Апостольського престолу.
На початку квітня 1945 р., у ході приготування до арештів греко-католицького єпископату до в УРСР, органи держбезпеки намагалися отримати дозвіл на арешт єпископа Йосафата Кунцевича у Перемишлі, однак нарком держбезпеки СРСР Меркулов наголошував, що затримання єпископа органами НКВС УРСР на території Польщі було б небажане – в разі необхідності це можуть зробити тільки польські органи держбезпеки.
Заарештований 21 вересня 1945 р. (на свято Різдва Пресвятої Богородиці) PUBP у Перемишлі, того ж дня, разом з парохом катедральної парафії о. В. Гриником та 16 українцями, вивезений з Перемишля до тюрми WUPB у Ряшеві.
17 січня 1946 р. Владику Йосафата Коциловського та о. Василя Гриника доставлено до прикордонної станції Медика, де вони перебули ніч у станційному ізоляторі. 18 січня їх передано радянській прикордонній заставі у Мостиськах, де Владиці дозволили публічно відправити Йорданські богослужіння. 24 січня народний комісар держбезпеки УРСР Савченко доручив дрогобицькому НКВС під посиленим конвоєм перевезти єпископа Йосафата Коциловського до Києва, але замість цього всіх заарештованих було звільнено й начальник НКВС особисто привіз їх у своєму авто назад до Перемишля.
26 червня 1946 р. зранку кількасот солдатів оточили єпископську палату у Перемишлі. Напередодні о. В. Гриник, попереджений про ордер на арешт перемиських владик, пропонував єпископу Коциловському сховатися, на що той категорично не погодився. Передбачаючи депортацію до УРСР Владика написав коротку заяву вірності Папі римському Пієві ХІІ: «У випадку мого арешту й заслання покірно прошу передати Святішому Отцеві, що складаю у його стіп вияв моєї вірності і цілковитої відданості до останнього удару мого серця, благаючи по-синівськи його батьківського благословення».
З 2 липня 1946 р. затриманий органами МДБ УРСР «для з’ясування обставин справи». Постанову про арешт видав ст. оперуповноважений 4 відділу 2 управління МДБ УРСР лейтенант Калашніков на тій підставі, що єпископ Йосафат Коциловський «разом зі станіславівським єпископом Хомишином в 1929 році брав активну участь в створенні антирадянської організації ”Український Католицький Союз„ та її органу ”Нова зоря„ – активно реалізував політику польської держави стосовно полонізації, скеровану на закабалення українського населення, яке проживало в Західних областях України».
21 лютого 1947 р. Владику Коциловського засудили до 10 років ВТТ і 5 років позбавлення громадянських прав. Визнаний винним у тому, що «протягом багатьох років аж до свого арешту (липень 1946 р.), під керівництвом Папи римського і в контакті з тодішнім Митрополитом А. Шептицьким, провадив на території Перемиської єпархії велику антирадянську діяльність; видавав і розповсюджував безліч послань (енциклік) Папи римського, а також і свої так звані пастирські листи, наклепи на Радянську державу, на комуністичну партію, на глав партії і держави; закликав глав буржуазних держав до хрестоносного походу проти СРСР…».
Помер Владика Коциловський 17 листопада 1947 р. у таборі для інвалідів у с. Чапаївка під Києвом. Похорон організували черниці Покровського монастиря. У 1950-х роках священники Перемиської єпархії огородили могилу і поставили металевий хрест, згодом збудували гранітний пам’ятник. Тлінні останки Владики перевозилися о. Й. Кавацівим на різні місця: Янівське кладовище Львова (1977-1986), с. Яблунівка Стрийського району (1986-1998), врешті Стрий.
Мощі блаженного Владики Коциловського поміщені в храмі Благовіщення Пречистої Діви Марії у Стрию.
на основі:
«Духовенство Перемиської єпархії та
Апостольської адміністрації Лемківщини», Богдан Прах, Львів 2015.
[cвітлини: 1 – блаженний Владика Йосафат Коциловський; 2 – василіянський монастир у Лаврові; 3 – Водосвяття; 4 – єпископська візитація в с. Мігова Добромильського повіту (1937 р.); 5 – світлини із слідства; 6 – ікона блаженного Йосафата Коциловського]
