Pseudosobór lwowski
Ukraińskiego Kościoła Greckokatolickiego (1946 r.)
Pseudosobór lwowski (według Rosyjskiego Kościoła Prawosławnego – sobór lwowski) – nieuznany przez Stolicę Apostolską, zwołany przez stalinowskie władze ZSRR po aresztowaniu wszystkich biskupów i 1/3 kapłanów ukraińskiej Cerkwi Greckokatolickiej – niekanoniczny sobór zwolenników likwidacji Cerkwi Greckokatolickiej, przeprowadzony we Lwowie, w Archikatedrze św. Jura, w dniach 8–10 marca 1946 roku, zakończony likwidacją Cerkwi i jej wcieleniem w struktury Rosyjskiego Kościoła Prawosławnego.
(Wikipedia)
75 років тому (1946 р., в днях 8-10 березня) відбувся псевдо-собор Української Греко-Католицької Церкви, т. зв. Львівський церковний собор, який прийняв рішення про скасування Берестейської унії й підпорядкування УГКЦ Російській православній церкві. Псевдо-собор ініціювала під проводом о. Гавриїла Костельника т.зв. «ініціативна група». У цій події, конференції якої пройшли під пильним наглядом радянських органів безпеки у львівському соборі св. Юра,, не брав участі жоден з Владик Української Греко-Католицької Церкви. О. протопресвітер Г. Костельник лише 2,5 року пережив «досягнення» «ініціативної групи». 20 вересня 1948 р. о 10 год. 20 хв. на вул. Краківській у Львові під час повернення із богослужіння у Преображенській церкві був убитий двома пострілами із пістолета.
(редакція)
«…Після повернення радянських військ на західноукраїнські землі у 1944-му та смерті Митрополита Андрея (1 листопада 1944 р.) провід УГКЦ здійснив спробу досягнути з радянською державою modus vivendi, тобто можливості співіснувати, незважаючи на різність поглядів. З цією метою у грудні 1944 року Митрополит Йосиф Сліпий вислав до Києва та Москви офіційну делегацію на чолі з архимандритом Климентієм Шептицьким, яка мала узаконити статус УГКЦ в СРСР. Однак 15 березня 1945 року Сталін затвердив таємну інструкцію № 58, підготовлену головою ради у справах російської православної церкви Г. Карповим, перший розділ якої називався «Заходи щодо відриву Греко-Католицької (Уніатської) Церкви в СРСР від Ватикану та подальшого її приєднання до Російської Православної Церкви».
В інструкції було вказано: «організувати в місті Львові православну єпархію, надавши її Главі титул єпископа Львівського і Тернопільського, котрий об’єднає православні приходи [яких ще не існувало] Львівської, Станіславської, Дрогобицької і Тернопільської областей». В іншому пункті йшлося про необхідність створити «всередині Уніатської Церкви ініціативну групу, яка повинна буде декларативно заявити про розрив з Ватиканом і закликати уніатське духовенство до переходу на православ’я».
На той час у межах України серед структур УГКЦ залишилися Львівська архиєпархія, Станіславівська єпархія і більшість Мукачівської, а також значна частина Перемиської єпархії, поділеної новим кордоном із Польщею.
Згідно з чітко окресленим планом каральні органи фабрикували справи про «співпрацю з фашистами» й «антирадянську діяльність» ієрархії та духовенства УГКЦ. 11 квітня 1945 року було арештовано митрополита Йосифа Сліпого, а згодом і інших єпископів, а управління Церквою передано в руки створеної наприкінці квітня 1945-го ініціативної групи із «возз’єднання» Греко-Католицької Церкви з Православною Церквою. Ініціативну групу очолив отець Гавриїл Костельник.
На так званому Львівському соборі 8–10 березня 1946 року, який був організований органами державної влади й держбезпеки в співпраці з членами ініціативної групи, було прийнято одноголосне рішення «відкинути постанови Берестейського Собору 1596 р., ліквідувати Унію, відірватися від Ватикану й повернутися до нашої батьківської святої православної віри та Руської Православної Церкви». Цей акт від початку і до кінця був справжнісіньким фарсом, а тому як з точки зору церковного права, так і державного законодавства, не був правомірним. Але УГКЦ вважалася офіційно ліквідованою, а її парафії та вірні були поглинуті РПЦ.
Така сама доля спіткала ті частини УГКЦ, котрі опинилися на території повоєнної Польщі. Позбавлена власної ієрархії та розпорошена греко-католицька громада на кілька десятиліть була підпорядкована римо-католицьким церковним структурам і перебувала під постійним тиском державних органів влади. У такий же спосіб були поглинуті греко-католики Мукачівської (1949 р.) та Пряшівської єпархій (1950 р.).
на основі: http://ugcc.ua/
(Історія УГКЦ)
[cвітлини: 1 – собор св. Юра у Львові; 2 – члени «ініціативної групи» зліва направо: А. Пельвецький, Г. Костельник та М. Мельник (джерело: Архів музею «Територія Терору»); 3 – Преображенська церква – Львів; 4 – могила о. Г. Костельника на Личаківському кладовищі у Львові]
