Перший Вселенський собор – брало участь 318 єпископів, серед яких були: Св. Миколай Чудотворець, Яків єпископ Низібійський, Спіридон Триміфунтський, Св. Афанасій Великий, що був на той час ще в сані диякона.
Собор засудив і відкинув брехню Арія і утвердив незмінну істину — догмат: Син Божий є істинний Бог, народжений від Бога Отця перед усіма віками і так само вічний, як Бог Отець; Він народжений, а не створений і єдиносущий.
Щоб усі християни могли точно знати справжнє вчення віри, воно було ясно та коротко викладено у перших семи членах Символу Віри.
На цьому ж Соборі було ухвалено святкувати Великодня у перший недільний день після першої весняної повні, визначено було також священикам бути одруженими, і встановлено багато інших правил.
На першому Вселенському соборі була затверджена послідовність, верховенство християнських Церков – Римська Кафедра (колишній град), Константинопольська (царюючий град), Олександрійська, Антіохійська. Пріоритет Церкви віддавався за місцем правління Імперії.
Другий Вселенський Собор був скликаний у 381 році в Константинополі, за імператора Феодосія Великого. Скликано цей Собор проти лжевчення колишнього аріанського єпископа Константинопольського Македонія, який відкидав Божество третьої Особи Св. Трійці, Духа Святого; він навчав, що Дух Святий не є Богом.
На Соборі були присутні 150 єпископи, серед яких були: Григорій Богослов (він був головою Собору), Григорій Ніський, Мелетій Антіохійський, Амфілохій Іконійський, Кирило Єрусалимський та ін. На Соборі єресь Македонія була засуджена та відкинута.
До Нікейського Символу Віри було додано вчення про Святого Духа. Раніше говорилося в Символі Віри: І в Духа Святого. Крапка. На Другому Вселенському Соборі, ця фраза була продовжена: І в Духа Святого Господа Животворця. Тим самим пояснювалося, що Господь є Бог, а не створіння, тобто не має створеної природи. Далі було уточнено: Що від Отця ізходить, тобто причина буття Святого Духа, Його джерело – Бог Отець. Бог-Отець є джерелом божественної природи Сина та Святого Духа. Але це не означає, що Син і Дух нижчі за Отця . Таким чином у Символі Віри з’явилося формулювання про те, що Святий Дух походить тільки від Отця, і не є творінням Сина, як навчав Македоній.
Святий Дух має разом з Отцем і Сином рівну славу, рівну честь і однакову гідність, і єдине з ними поклоніння.
Собор також ввів у Нікейський Символ Віри ще чотири члени, в яких викладається вчення про Церкву, про обряди, про воскресіння мертвих і життя майбутнього століття. Таким чином склався Нікеоцаргoрoдський Символ Віри.
Третій Вселенський Собор був скликаний у 431 році в Ефесі, за імператора Феодосія 2-го Молодшого. Собор був скликаний проти лжевчення Константинопольського архієпископа Несторія, який нечестиво вчив, ніби Пресвята Діва Марія народила просту людину Христа, з Якою потім, Бог з’єднався морально, мешкав у Ньому, як у храмі, подібно до того, як раніше мешкав у Мойсеї та інших пророках . Тому і Самого Господа Ісуса Христа Несторій називав богоносцем, а не Боголюдиною, а Пресвяту Діву називав христородицею, а не Богородицею. На Соборі були присутні 200 єпископів.
Собор засудив і відкинув брехню Несторія і ухвалив визнавати з’єднання в Ісусі Христі, з часу втілення, двох єств: Божого та людського; і визначив: сповідувати Ісуса Христа досконалим Богом і досконалою Людиною, а Пресвяту Діву Марію — Богородицею. Собор також затвердив Символ Віри і суворо заборонив робити в ньому будь-які зміни та доповнення.
Четвертий Вселенський Собор був скликаний 451 року в Халкідоні, за імператора Маркіяна. На Соборі були присутні 650 єпископи. Собор був скликаний проти лжевчення архімандрита одного константинопольського монастиря Євтихія, який відкидав людську природу в Господі Ісусі Христі. Спростовуючи брехню, і захищаючи Божественну гідність Ісуса Христа, він сам впав у крайність, і вчив, що в Господі Ісусі Христі людське єство було повністю поглинуте Божеством, чому в Ньому слід визнавати лише одну Божу природу. Це лжеучение називається монофизитством, а послідовники його називають монофизитами (одноприродниками).
А за повчаннями святих отців Василя Великого, Григорія Богослова «що не сприйнято, то не втрачено», тобто, якщо немає в Христі повноти людської природи, тоді як ми повертаємося? Якщо вся людська природа зазнала падіння, то вона вся має бути і зціленою. Господь повинен був поєднати у Собі всю повноту людської природи зі Своєю природою, зі Своїм Божеством. І врятувати її від гріха, від прокляття. Це було повалення християнської Церкви. Більш радикальні учні Аполлінарія, основоположника єресі монофізитів, пішли далі і стверджували, що в Ісуса не тільки замість Духа Божество, а й замість душі теж. А тіло було людське. Тобто лише зовні Ісус – людина. Інші аполлінаріани казали, що й тіло Він одержав з неба, і пройшов крізь Богородицю, як крізь трубу. Вчителями цієї єресі став архімандрит константинопольських монастирів Євтихій та Архієпископ Олександрійський Діаспор. Противником єресі був Лев Великий, Папа Римський, хоча він на Соборі і не був присутнім. Він надіслав своє Послання проти монофізитської єресі до Собору.
Собор засудив і відкинув лжевчення Євтихія і визначив істинне вчення Церкви, а саме, що Господь наш Ісус Христос є істинний Бог і істинна людина: за Божеством Він вічно народжується від Отця, за людством Він народився від Пресвятої Діви і у всьому подібний до нас, крім гріха. При втіленні (народженні від Діви Марії) Божество і людство з’єдналося в Ньому. І кожна природа у Христі має всю повноту. І ці поняття незлиття, нероздільно, незмінно носять апофатичний характер.
П’ятий Вселенський Собор був скликаний у 553 році в Константинополі, за знаменитого імператора Юстиніана I. Собор був скликаний з приводу суперечок між послідовниками Несторія та Євтихія. Головним предметом суперечок були твори трьох вчителів сирійської церкви, котрі володіли свого часу популярністю, саме Феодора Мопсуетського, Феодорита Кірського та Верби Єдеського. На Соборі були присутні 165 єпископів.
Собор засудив усі три твори і самого Феодора Мопсуетського, інші відмовилися від своїх хибних думок Собор знову повторив осуд єресі Несторія та Євтихія.
Шостий Вселенський Собор був скликаний в 680 році в Константинополі, за імператора Костянтина і складався з 170 єпископів. Собор скликаний був проти лжевчення єретиків-монофелітів, які хоча визнавали в Ісусі Христі дві природи, але тільки одну Божественну волю. Після п’ятого Вселенського собору хвилювання, вироблені монофелітами, тривали і загрожували Імперії великою небезпекою. Імператор Іраклій, бажаючи примирення, вирішив схилитися до поступки монофелітам і силою своєї влади наказував визнавати в Ісусі Христі одну волю. Захисниками та промовцями справжнього вчення Церкви з’явилися Софроній, патріарх Єрусалимський і Константинопольський монах Максим Icповідник, якому за твердість віри вирізали язик і відрубали руку.
Шостий Вселенський Собор засудив і відкинув брехню монофелітів, і визначив визнавати в Ісусі Христі дві природи, і за цими двома єствами — дві волі, але так, що людська воля в Христі не противна, а покірна Його волі Божественної.
Епоха VI-ти Вселенських соборів, що тривала більше трьохсот років, була часом христологічних суперечок про Святу Трійцю, тому пам’ять святих отців шести Вселенських Соборів святкується як знамення того, що святителями Християнської Церкви були сформульовані і затверджені догмати християнського віровчення.
Препрославлений Ти, Христе Боже наш, світила на землі – отців наших оснував Ти і ними до істинної віри всіх нас направив Ти. Багатомилосердний, слава Тобi!
