Сто сорок років тому, 26 січня 1884 — помер Павло Чубинський, етнограф, фольклорист, економіст, статист, поет, громадський діяч, автор слів Гимну України. Співзасновник київської «Старої громади», вчитель недільних шкіл для народу. Народився на хуторі Чубинський, нині у складі м. Бориспіль.
* * *
Павло Чубинський – відомий активний діяч українського національного руху на Правобережній Україні. Він народився 27 січня 1839 року на хуторі поблизу Борисполя. Походив з української шляхти. Його давнім предком був козак Іван Чуб, похований у Борисполі. Однак прадід відомий уже під більш „шляхетним” прізвищем — Чубинський.
Батьки віддали Павла на навчання до Другої Київської гімназії. По закінченні гімназії Чубинський вступив до Петербурзького університету, де здобув вищу юридичну освіту, дістав ступінь кандидата (доктора – ред.) юридичних наук.
У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади. Був автором журналу «Основа». 20 жовтня 1862 року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського за українську діяльність на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.
У 1869 р. дістає дозвіл про повернення до України й очолює етнографічно-статистичну експедицію Російського географічного товариства в Південно-Західному краї. Протягом двох років експедиція досліджувала Київську, Волинську, Подільську губернії, частину Мінської, Гродненської, Люблінської, Седлецької губерній та Бессарабію, де проживали українці.
В основу тексту пісні “Ще не вмерла Україна” на музику М. Вербицького, Павло Чубинський поклав мотиви з мазурки “Єще Польска нє зґінела” та пісні сербських повстанців, де були слова “Серце біє і кров ліє за нашу свободу”. Вперше вірш опублікували у четвертому номері часопису «Мета», який вийшов у грудні 1863-го року.
Павло Чубинський працював у надзвичайно складних умовах переслідування царським урядом української культури. У квітні 1879 року Павло Чубинський пішов у відставку и повертається на свій родинний хутір. 1880 року він важко нездужав, і він до кінця життя був прикутий до ліжка і 26 січня 1884 року, лише за один день до власного 45-річчя, його не стало.
За матеріялами Національної Бібліотеки ім. В. Вернадського
