Тропар (г. 1): Радуйся, благодатна Богородице Діво,* бо з Тебе засяло Сонце правди – Христос Бог наш,* що просвічує тих, що в темряві.* Веселися й Ти, старче праведний,* Ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресення.
Кондак (г. 1): Утробу дівичу освятив Ти різдвом Твоїм* і руки Симеонові благословив Ти, як годилось,* Ти випередив і нині спас нас, Христе Боже,* але утихомир у брані люд Твій і укріпи народ, що його возлюбив Ти,* єдиний Чоловіколюбче.
Стрітення Церква святкує як подвійний празник, Господський і Богородичний, з 541 р. Тоді, за правління імператора Юстиніяна, в Царгороді був великий мор і землетрус. І Бог об’явив одному зі своїх слуг, щоб пам’ять Стрітення встановити як день торжественний, а коли це свято було встановлено, то мор припинився.
“Прибери свої палати, Сіоне, щоб прийняти Царя Христа! Вітай Марію, небесну браму, бо вона явилася престолом херувимським. Вона носить Царя слави”. Такими словами вітає свята Церква нинішній празник. Бо ось сповняється закон: на сороковий день після Різдва Ісуса Христа Пресвята Богородиця приносить в єрусалимський храм Дитя, щоб очистити себе (хоч Вона цього очищення не потребувала) і пожертвувати небесному Отцеві Сина свого первородного. Господь Бог у законі Мойсея зобов’язав, що кожен первородний син має бути посвячений Йому в подяку за те, що Бог наслав у Єгипті смерть на всіх єгипетських первородних, а синів Ізраїля спас. Кожне принесене дитя приймав на свої руки священик, а батьки приносили в жертву ягня або ж, якщо були дуже бідні, пару голубів чи горлиць. Потім дитя з рук священика брали до себе на виховання. Щоб нас навчити, як треба коритися Божим законам, Спаситель і Пресвята Богородиця, хоч не були до цього зобов’язані, виконують той припис.
І. Я. Луцик, „Житія святих„
