У неділю, 24 березня 2024 р., напередодні Благовіщення, парафіяльна спільнота св. Архистратига Михаїла в Пєнєнжні відсвяткувала Шевченківські роковини. Це була дуже важлива для усіх подія, бо – чи не вперше від багатьох років – люди згуртовані навкруги тутешньої Греко-католицької церкви відчули велику, автентично душевну потребу конфронтації з ідеалами Великого Кобзаря, з істиною Святого Письма. Для цього було спонтанно зорганізовано мішаний хор, до якого зголосилися представники різних поколінь: діти, молодь, досвідчені батьки, дідусі, поважні господині і господарі; місцеві й ті, що приїхали до нас в останній воєнний час. А, треба наголосити, що ми – місцеві Українці маємо виняткову нагоду пізнавати своїх братів і сестер, як у нас говорили – з великої України.
У громаді віджило бажання активності характерне ще для просвітянського руху першої половини XX ст., бажання, яке кожен з нас успадкував від попередніх поколінь, а тепер вбила т.зв. масова псевдокультура. Сумні вісті, які доходять до нас з України, пробудили в людях жадобу діяльності, тугу за правдою і єдністю. Відповіддю на це виявився «Кобзар».
Після Богослужіння, у святині залунали вірші Тараса Шевченка: о. Євген читав «Посланіє 11 Псалму», заслужена – Анна Логін рецитувала «Кавказ», так само – Стефанія Ліхолат інтерпретуючи життепис Тараса, пояснювала нам сьогодення…Діти, які навчаються української мови, мали можливість теж пережити творчість Тараса Григоровича серцем і устами. Пані Наталія Деміш, музичний диригент і керівник нашого хору, прибула сюди з далекого Харкова. Вона сказала незабутні і такі впадаючи в душу слова: Я ніколи не знала, що тут на північних і західних землях Польщі живуть Українці. Ніхто нам про це не говорив, нас про це не вчили в школі”. Яка іронія долі. Наперекір всьому, ми пізнати один одного. Шевченко, це цілісна, цілеспрямована людина, пророк всіх часів. Ніколи не минає, не старіється, його вірші не втрачають актуальності. Ми сучасні – розсіяні по світу, віднаходимо себе в поезії нашого генія. Перефразовуючи слова Ліни Костенко можна сказати, що ми Українці перевіяні як зерно, впадаємо в родючий ґрунт його творчості, і єднаємося у молитві за Україну.
Текст: Данута Кіх
Фото: Павло Мачуга
