У половині Великого Посту, в Хрестопоклонну Неділю віряни Ольштинсько-Ґданської Єпархії поєдналися у спільній молитві в наміренні миру в Україні.
У неділю 7 квітня 2024 р. духовенство та віряни з різних місцевостей Ольштинсько-Ґданської Єпархії під проводом Владики Аркадія Трохановського взяли участь у Хресній Ході в санктуарії Розп’яття Ісуса Христа в Ґлотові. Це уже третій раз, коли головним наміренням стала молитва за припинення війни та мир в Україні. Ніхто не сподівався, що увійдемо в третій рік повномасштабної московитської агресії в Україну. У молитві ми єдналися духовно зі страждаючими побратимами в Україні. До Глотова прибуло цього року дуже багато прочан. Належить зокрема відзначити, що вперше тут прибули прочани з Пултуська, Плонська, Цєханова, Плоцька та вдруге з Млави.
Завершенням Хресної Ходи стала проповідь кир Аркадія Трохановського до паломників, в якій він, між іншими, сказав: «Ісус Христос прийняв Божу волю щодо Його особи, віддав своє життя за нас, щоб і ми кожного дня також шукали Божої волі щодо нас і нашого життя. Щоб і ми ставили собі запитання, як маємо пройти життя з Богом і як маємо розуміти Його присутність в нашому житті. До цього хреста Ісус Христос також готував себе, мав свої побоювання, страх, непевність, що аж краплі його поту ставали краплямі крові. Він однак завірив своє життя Богу. Не здався. Він не підняв білого прапора і не відмовився, не сказав, що не буде служити, що не виповнить волі свого Бога-Отця. Його прапор, це життя віддане за нас, за людство, це кров пролита за наше спасіння, це прапор, який кличе кожного з нас, щоби зло перемагати добром. І він в цей спосіб вчить нас, щоб і ми не здавалися але були вірні Богові, підбадьорювали себе взаємно, служили, не зупинялися в молитвах, були людьми доброго діла.
Хрест Ісуса вписаний в наше життя. Він нас спонукає до духовної боротьби. Від кожного з нас залежить, чи ми вміємо нести хрести і перемагати гріх, чи ні. Хрест – це виклик, тому що показує жертву. Очевидно, можемо запитати: чи хтось хоче терпіти? Ні! Ніхто цього не хоче. Хрест, з яким ототожнюємо жертву чи терпіння, несе сьогодні Україна, кожен воїн, заплакана, перелякана дитина, кожна жінка, що думає про свою дитину, про свого чоловіка, брата, сина, приятеля, які на передовій, люди похилого віку, які не мають де втікати, поранені, так на душі, як і на тілі. В їхніх обличчях ми віднаходимо Ісуса з хреста, що віддав себе за нас. Вони віддають себе за своїх рідних, щоби засвідчити правду, віддають і відстоюють Україну. У цьому є любов, про яку говорить Господній хрест. Ісус Христос виводить нас, людство, з духовної та моральної неволі. Одночасно Його хрест, це Новий Завіт з людьми. Ісус Христос вмирає, але це не останнє Його слово. У воскресінні повертає, переходить від смерті до життя. Наша Пасха з Христом, це перехід від темряви смерті до надії воскресіння. Перемога Христа, це вкінці й заклик для нас, щоб ми перемагали гріх, який в нас. Це постійна боротьба, щоби свою совість очистити, щоб ми ставали даром Бога для кожної людини. Сьогодні ще більше потреба отого Симона Киринейця, чи жінок, які будуть обтирати сльози терплячим, які будуть біля тих, хто втратив своїх рідних, тим хто в травмі, хто потребує співчуття, милосердя, любові, доброго слова. Сьогодні потребує цього Україна. Кожна московитська ракета, це чергова стація, це терпіння, біль та смерть, це хресна дорога українського народу. Але це також вставання і постійне тривання на молитві: „Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться.” Це переконання, що зло не може перемогти. І також ми, коли кожного дня заносимо наші молитовні прохання до Бога, віримо у перемогу України.
Ми сьогодні також покликані голосити Євангеліє миру, любові, євангеліє, яке має вести до спасіння. Ми самі з довір’ям маємо приходити до Бога і цього вчити, щоби, уповаючи на Нього, ми були в цьому світі свідками Божої науки, щоб ми взаємно підбадьорювали один одного, щоби наша віра завжди була поштовхом, щоб не сумніватися, щоб не піднімати білого прапора, але мужньо перемагати труднощі. Навіть якщо має бути видно на тому прапорі терпіння, кров, витиснені сльози, бо тоді це прапор життя, яке змагається за добро, духовної боротьби. Коли падаємо, вставати і завжди бачити потребу відновлювання духовного життя. Тільки так і в такій спосіб буде приходило зцілення ран, перемога над гріхом і завжди буде почуття, що слова правди є тільки в Ісуса Христа. Нехай віра єднає всі добрі серця та зцілює тих, хто захищає свій дім. Нехай віра нагадує нам про силу духа, яка не дозволить темряві перемогти. Ми маємо піднести цей хрест, щоб очікувати воскресіння, яке покаже нам перемогу життя нам смертю. І сьогодні, і кожного дня має бути в нас переконання до великої вартості життя та щоби берегти його».
На закінчення зустрічі й молінь Владика Аркадій подякував усім за присутність, за участь у спільній молитві з проханням про припинення війни та щоб настав мир, коли агресор вийде з України, за організацію та підготування текстів, які були зачитані під час Хресної Ходи.
Хресна Хода в Ґлотові закінчилася спільним відспіванням вірянами гимну «Боже Великий, єдиний».
Ред. www.cerkiew.eu
ФОТО: Збіґнєв Піщако
