Нi, це не помилка, так говорили діди і батьки, вони завжди так казали, про своє минуле на рідних землях <<колись вдома>>. Та поїздка почалась набагато раніше. Найперше в просторі наших мрій, пізніше в реальному вимірі, що і як, хто і з ким. Після операції <<Вісла>>, від коли тільки було можна, ми їхали як до обіцяної землі поїздами, пізніше організованими екскурсіями на автобусах.
В цьому році вже приїхало тільки п’ятеро вербичан, котрі народились у рідному селі. Нехай порадує наше серце те, що понад сто осіб, це вже покоління, котрі не знають тієї Вербиці якою вона була. Село за свою непокору перед ворогами спалено. Бульдозерами зрівняно все, що було таке миле і гарне.
Вранці 5 липня в Пєнєнжні сідаємо в автобус. Дальше їдемо до Ольштина, де є четверо прочан бажаючих відвідати рідне село. Троє з них вперше побачать місцевість, де прийшли у світ їх батько і мати. Автобус мчить, а за вікном Варшава, Люблін, Замосць. Зупиняємося на нічліг в Томашеві (так казали наші).
Субота – 6 липня – довгожданний день. На дев’яту годину ми вже повинні бути на місці. Минаємо Любичу Королівську, а далі на Новий Махнів. Міняється краєвид. Угнівська Рівнина. Як оком глянеш майже усюди пшеничні поля. Родюча земля. А ось вже капличка на Черневі з цілющим джерелом, де об’явився святий Юрій на білому коні. Далі в зеленому, ясеновому гаї цвинтар. А там де панська каплиця стоїть величавий кам’яний хрест. Це пам’ятка поставлена на фундаментах церкви після її зруйнування через бурю у 1992 році.
Всі кажуть, що йдуть до церкви Святого Архистратига Михаїла. Вона для нас досі існує в сакральному і духовому вимірі. Це є такий простір, котрого не спроможен зруйнувати ні розбійник, ні війна.Чекаємо наших рідних з України. Мають мале запізнення на кордоні. Божественну Літургію очолює парох церкви Святого Миколая Чудотворця у Гребенному отець Христофор Блажеєвський у співслужінні з отцем Євгеном Гаврилишин з Парафії Святого Архистратига Михаїла у Пєнєнжні, котрий приїхав зі своїми парафіянами, щоб підтримати і пізнати їх минуле. Діди отця Євгена також були виселені з Телятина, що на Томашівщені до України.
Отець Христофор вручив організаторам пані Марії Білас і Дануті Кіх-Заторські ікони Святої Родини за діяльність на ниві збереження і поширення духової і матеріальної спадщини рідних земель серед виселених на північні землі Польщі Українців. Хор провадив Михайло Притула, котрого прадід був останнім, довголітнім головою Просвіти у Вербиці. Після літургії Оля Кіх-Маслей в свої промові згадала, що покоління, котре в бидлячих вагонах їхало далеко на північні і західні землі Польщі і до України, в Сибір і різні табори, майже відійшло. Підкреслила, що тепер пора щоби молоде покоління перейняло естафету вірності предкам, це суттєво важлива справа. Пані Оля нагадала слова Василя Стуса ,,Блаженний муж, що витрачать уміє, коли надходить час витрат”, це торкалось всіх присутніх. Усвідомила, що вони стоять не на руїнах останньої церкви з 1886 року, але тут від сотень, тисяч років лунала молитва, тут був не один храм. Від північного Підляшшя, аж по Лемківщину, це є наша земля. І в цей важливий момент, коли страждає Україна, наша молитва має десятикратну силу, наше слово, наша культура має стратегічне значення.
Ми своєю поставою і вірністю підтримуємо українських воїнів, котрі борються не тільки за волю свого народу, але за мир у всій Європі. Погана війна майже 80 років тому нас рознесла, розділила, але ми є і надалі будем існувати. Пані Оля подякувала всім причетним до збереження біля 450 надгробних пам’ятників рідному селі. Опісля всі в урочистій ході перейшли на цвинтар, де відправлено панахиду за усопших мешканців Вербиці, духовенства, Січових Стрільців, борців з часів ІІ світової війни і сучасних героїв, котрі віддали своє життя за волю України. Пізніше всі зустрілися на інтеграційній зустрічі, де можна було посилити тіло і звеселити духа, довгим розмовам не було кінця. Організатори також подякували пану Юркові Осіновському, мешканцеві села Вербиця за допомогу в утриманні цвинтаря, церковного подвір’я із залишками пам’яті, та каплиці і джерела на Черневі.
7 липня всі прочани взяли участь в урочистих богослужіннях у Гребенному. Отець Євген Гаврилишин очолив Божественну Літургію, поблагословив всіх, щоб щасливо повернутися у свої домівки. По дорозі на Вармію наша група відвідала Холм, де пані Мирослава Кавецька розповіла про українську історію міста часів князя Данила. Показала меморіальну дошку та будинок де народився Михайло Грушевський. Дальше всі підійшли до хреста пам’яті Михайла Грушевського(де його охрестили), який знаходиться при церкві святого Івана Богослова.
Такою глибокою і змістовною була поїздка на рідні землі у 2024 році.
Текст: Данута Кіх-Заторська
Фото: Павло Мачуга
