поет Ігор Калинець
Двадцять літ тому (у 2004 р.) на читацькому ринку України появився друком
двотомник видатного сучасного поета-дисидента, письменника, публіциста Ігоря
Калинця «Зібрання творів у двох томах» (том І – «Пробуджена муза»; том ІІ
– «Невольнича муза»).
Це видання стало своєрідним зведенням плідної й багатогранної літературної
творчості поета та одночасно порогом, переступивши який Ігор далі продовжує
свою працю будучи одночасно активним громадським діячем. Зокрема цінна
його праця у львівському товаристві «Святий Юр».
Галичанин, Ігор Калинець народився 9 липня 1939 року [ювілей 85-ліття] (в
Ходорові (Стрийський район Львівської області). Закінчивши середню освіту у
1956 р. став студентом філологічного факультету Львівського Університету.
Отримавши диплом, з 1961 по 1972 рік працював у Львівському Обласному
Державному Архіві.
За участь у дисидентському русі 11 серпня 1972 року І. Калинця засудили на 6
років ув’язнення у Пермських концтаборах суворого режиму й 3 роки заслання.
Заслання поет відбував разом із дружиною Іриною Стасів-Калинець на
Забайкаллі (тодішнього радянського союзу).
Після повернення до Львова у 1981 р. став працювати у Львівській науковій
бібліотеці ім. В. Стефаника. 1 листопада 2023 Ігор Калинець став лауреатом
премії імені Митрополита Андрея Шептицького.
Ігор Калинець про свою творчість говорить: «Мій час, однак, був поділеним на
певні фази. 60-і роки до арешту 1972 року – це був період «пробудженої музи».
Я тоді писав переважно для самвидаву, інколи мої твори потрапляли за кордон.
Тобто це час певного бунтарства, митця в опорі. Якщо не митця, то, принаймні
інтелігента. Наступний час моєї біографії – то час «невольничої музи». Я
потрапив на дев’ять років в ув’язнення. Цей час має інший присмак, бо я хоч
залишався у табірному опорі, але там вже були свої правила і особлива
поведінка. І в поезії знайшовся інший спосіб, бо я зважав на цензуру, і в мене, в
основному, превалюють підтексти. Аби не дати підстав знищити, конфіскувати
те, що я написав… Третій період мого часу – це мовчанка. Я змовк як поет. 1981
року я вирішив більше не повертатися до поезії. Чому? Бо мені вже було
нецікаво. Стан українського інтелігента, його духовний світ я вже передав у
кількох збірках «Пробудженої музи» та «Невольничої музи». Я висловив свої
мрії, сподівання та емоції, а також почуття до тих людей, які були поруч, і
подумав, що на цьому слід ставити крапку…
Час мовчанки тривав до 1987 року. Ув’язався у громадське життя… Зрештою
став письменником для дітей… Я мушу бути цікавим не тільки комусь, а перш за
все собі. Отож третій том мій – «Муза мовчазна»… Мовчання – не порожнеча і не
наповнення, а тривання в написаному в моє творче двадцятиріччя: 1960-ті,
1970-ті роки. Мені цього достатньо…
Звісно, я завжди був серед тих, хто боровся за незалежність України, і,
незважаючи на свій пасивний стан, я духовно, серцем разом з молодими
революціонерами, з нашими вояками».
(бт)
