Купчинський Роман – поет, прозаїк, критик, композитор, бард січового стрілецтва, учасник національно-визвольних змагань, старшина Легіону Українських січових стрільців та Української Галицької армії, громадський діяч ародився 24 вересня 1894 року в с. Розгадів (Тернопільщина) в сім’ї священника УКЦ.
У 1913 р. закінчив перемиську гімназію. Цього ж року почав вчитися в Греко-католицькій Духовній Семінарії у Львові. На початку Першої світової війни разом з багатьма іншими студентами записався до утворюваного тоді Легіону УСС. На постоях вояків брав участь в організації шкільного навчання, читалень, хорів і оркестрових гуртів, видавав пресові листки, журнали.
1916–17 був командиром чоти, 1917–18 – командантом сотні, ад’ютантом полку в ранзі поручника. Писав слова і мелодії багато стрілецьких пісень. Найпопулярнішою в той час стала написана ним 1918 в день відходу вишколу й коша на Херсонщину пісня „Зажурились галичанки”.
Від 1919 служив в УГА. У липні 1920 у складі військ УГА, які відступили на територію Польщі, був інтернований. Перебував у таборі Тухоля для старшин УГА.
Після звільнення в лютому 1921 почав навчання у Віденському Університеті. Цього ж року опублікував драматичну поему „Великий день”. 1922 продовжив студії у Львівському таємному українському університеті і разом із бойовими друзями-митцями В. Бобинським і П. Ковжуном заклали літературну групу неосимволістів „Митуса”.
Від 1924 редагував газету „Діло”. 1926 почав писати тексти для закладеного Л. Лепким лялькового театру „Вертеп наших днів”. 1928 опублікував дві перші частини роману-трилогії про стрілецьке життя „Заметіль”.
З початком Другої світової війни та приєднанням земель Західної України до УРСР у вересні 1939 переїхав до Кракова, працював там в Українському Видавництві, друкувався в газетах, зокрема у „Краківських вістях”. Наприкінці війни виїхав до Німеччини, займався літературною діяльністю.
В 1949 емігрував до США. Автор слів і мелодій понад 80 стрілецьких пісень – героїчних, маршових, історичних, ліричних, розважальних, створених переважно на основі справжніх подій, про конкретних людей.
В останні роки свого життя тяжко хворів. Помер 10 листопада 1976 року в м. Оссінг (шт. Нью-Йорк, США). 1977 посмертно опубліковано повну збірку пісень Купчинського „Ми ідемо в бій” та збірку віршів і прози „Невиспівані пісні.
На пошану Купчинського в його рідному селі – Розгадові – в 1989 започатковано проведення щорічного пісенного фестивалю „Стрілецька слава”, 1990 – відкрито меморіяльну дошку й освячено музей (розташовується в його родинній хаті – колишноьму парафіяльному будинкові; син Купчинського – Юрій – передав музеєві листи й документи батька), у жовтні 1994 до 100-ліття від дня його народження відкрито пам’ятник. Автори пам’ятника: скульптор П. Кулик, архітектор В. Блюсюк.
текст за: Бібліотека Української Літератури;
світлини (бт)
[Напис на меморіяльній дошц в Тухолі: «Cmentarz Jeńców Wojennych, 1914-1921. Na cmentarzu pochowano około 5130 jeńców różnych narodowości. 3760 żołnierzy w 313 grobach zbiorowych z lat 1914-1919 w tym 1289 żołnierzy armii rosyjskiej – Rosjan, Ukraińców, Polaków i innych narodowości /1914-1919/, 2471 żołnierzy armii rumuńskiej /1916-1917/, 2 żołnierzy Ukraińskiej Armii Halickiej w grobach pojedynczych z 1920 roku. Około 1370 żołnierzy Armii Czerwonej w 52 grobach zbiorowych z lat 1920-1921».]
* * *
Роман Купчинський
Зажурились галичанки через тую зміну…
Зажурились галичанки через тую зміну,
Що відходять усусуси та й на Україну.
Хто ж нас поцілує в уста малинові
Карі оченята, чорненькії брові,
Хто ж нас поцілує в уста малинові
Карі оченята, чорні брови.
Не журіться, галичанки, та вже є військові,
Вони краще обіймають, як стрільці січові.
Ті вас поцілуть в уста малинові
Карі оченята, чорненькії брові,
Ті вас поцілуть в уста малинові
Карі оченята, чорні брови.
Ой не будуть більш військові з нами приставати.
І не будуть нас військові за станові мати.
І не поцілують в уста малинові
Карі оченята, чорненькії брові,
І не поцілують в уста малинові
Карі оченята, чорні брови.
А як ви вже з України вернетеся знову,
І як вперше знов підете з нами на розмову,
Тоді вже цілуйте в уста малинові,
Карі оченята, чорненькії брові,
Тоді вже цілуйте в уста малинові,
Карі оченята, чорні брови.
