(74 rocznica akcji deportacyjnej o charakterze polityczno-wojskowym przeprowadzona w latach 1947–1950 przez struktury państwowe Polski Ludowej)
Середа (!) 28 квітня 1947 р. стала для українського населення південно-східної післявоєнної Польщі, її законних громадян, днем початку примусової мандрівки на терени так званих «повернених земель». Виселення з-перед 74 років отримало криптонім: акція «Вісла».
Примусові мандрівники, з яких частину польська влада загнала за колючі дроти концтабору Явожно, опинилися на землях західної, північної та північно-східної (неіснуючої сьогодні Східної Пруссії) Польщі.
Операція «Вісла» продовжилася на три місяці, до 31 липня 1947 р. Відомо додатково ще, що примусові переселення мали місце і в 1950 році. Всього було депортовано більше 140 тис. населення (45 тисяч із Холмщини, 95 тисяч із Лемківщини та Надсяння) [див. карта переселення*, Akcja „Wisła”, Eugeniusz Misiło, Warszawa, 2003}.
Тоді дійсно була ліквідована в Польщі Греко-Католицька Церква (а рік раніше, на доручення «генералісімусса», ліквідували її в Совітському Союзі на псевдо-соборі у Львові), були ліквідовані всі українські школи, культурно-освітні установи, громадські організації; залишене майно, звичайно, було розграбоване або приречене на знищення плином часу.
Внаслідок депортації на корінних землях залишилися опрожнілі церкви, покинуті й недоглянуті цвинтарі, газдівства, громадські будинки тощо. Храми або перемінилися в римо-католицькі святині, або адаптовані були на склади, на музеї чи будинки фундацій культури, або, частково і значно пізніше, повернулися до реабілітованої УГКЦ, або, силою натури, щезли з обличчя землі.
Натомість на землях нового поселення, помимо післявоєнних десяти літ мовчання поєднаного з принциповим принижуванням, українці стали відроджуватися в умовах нового життя, стала щораз-то активніше працювати УГКЦ, появилися українські школи.
Видимим знаком наслідків переселенської акції й волі народу до самореалізації на землях оселення (з яких раніше прогнано було корінне населення), стали греко-католицькі храми, обладнувані в невживаних ґотичних чи барокових храмах західної Польщі, ново збудовані церкви у візантійському стилі та пам’ятники, встановлювані переважно на прицерковних майданах.
Немов живим символом депортаційної акції став графічний знак авторства художника з Ґданська, Андрія Степана*, який можемо побачити на багатьох пропам’ятних дошках у храмах Української Греко-Католицької Церкви на «повернених землях» (і не тільки).
(бт)
(світлини: церкви – Гурово Ілавецьке, Ґданськ, Вишатиці, Бабиці, Кривча)
___________________________________________________________________________
