5 червня 1901 р. у селі Жуків на Тернопільщині помер о. Сильвестр Лепкий, (народився у містечку Куликів на Львівщині 31 грудня 1845 р.) священник УГКЦ, письменник, громадсько-політичний діяч, батько Богдана, Миколи та Левка Лепких.
Закінчив класичну філологію і теологію на Львівському університеті та Львівську духовну семінарію. Душпастирював у селах Львівщини та Тернопільщини і на кожній парафії поряд з священничим служінням здійснював активну громадсько-культурну працю.
Засновник читалень «Просвіти», осередків товариства «Січ», протипожежно-спортивних товариств, організатор аматорських театрів і автор п’єс для них, активний пропагандист тверезості та закриття по селах корчем. А ще навчав селян раціонального ведення сільського господарства, садівництва, квітникарства, виписував насіння невідомих рослин, масово вирощував щепи і роздавав селянам.
Володів десятьма мовами, з яких чотирма досконало (латинська, польська, німецька, англійська), постійно друкувався в австрійських та німецьких журналах. Редагував українську газету «Одноднівка бережанська» (1886), дописував до численних українських видань. Автор статей з філософії, літературознавства, соціології, економіки, агрономії, укладач шкільних підручників, перший в Галичині перекладач творів Шекспіра, окремі його вірші покладено на музику. Підтримував дружні контакти з І. Франком, К. Устияновичем, О. Барвінським, О. Маковеєм, В. Стефаником, А. Чайковським та іншими діячами Галичини.
В його похороні взяли участь близько 30 священників, тисячі селян, громадські діячі, розлогими некрологами згадала українська преса.
* * *
Із книги спогадів Богдана Лепкого «Казка мойого життя»: «Як минули жнива, то не було днини, щоб у когось із парохіян не робили поминків. Просили туди й батька, і батько йшов та пересиджував там до вечора на розмові зі своїми парохіянами. Були це, так сказати, лекції на різні теми. А ввечір часто-густо приходили люди з різними орудками, і батько їх також просив сідати й балакав з ними. (…) Аж згодом, по кількох літах освітньої праці, поширився і в Поручині термін України. Це глухе село стало одним із найбільше свідомих в повіті, а, може, і в краї. Якого б терору не вживали при виборах послів, Поручин голосував на свого, народного кандидата. Батькова праця не йшла намарне, зерно, яке він кидав, не падало на мертву опоку».
[cвітлини: о. Сильвестр Лепкий; фото із з’їзду українських письменників з нагоди 100-річчя виходу у світ «Енеїди» Івана Котляревського. Львів. Зліва направо: 1-й (нижній) ряд: Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталя Кобринська, Ольга Кобилянська, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайковський, Кость Паньківський. 2-й ряд: Іван Копач, Володимир Гнатюк, Осип Маковей, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Колесса, Богдан Лепкий. 3-й (верхній) ряд: Іван Петрушевич, Філарет Колесса, Осип Кишакевич, Іван Труш, Денис Лук’янович, Микола Івасюк. (фото: архів НТШ); церква в Куликові (Львівщина)]
