Складний час пандемії не дозволяє, щоби надто відкрито святкувати храмові празники та зустрічатися в храмах. У всіх нас, так священників, як і мирян, проте є велика потреба молитовного торжества. Така подія мала місце в Лідзбарку Вармінському з нагоди свята святих Кирила і Методія, покровителів місцевої парафії.
Парафію вперше відвідав Єпарх Ольштинсько-Ґданської Єпархії Владика Аркадій Трохановський. Найперше Владику привітали діти та молодь, а далі представники парафії. Усіх прибулих на празник привітав парох, о. декан Богдан Ситчик. Божественну Літургію очолив Владика Аркадій у співслужінні священників: протосинекла о. Івана Галушки – пароха Ольштина, синкела о. митрата Івана Лайкіша – пароха Гурова Ілавецького та Лелькова, о. Артура Маслея – пароха П’єнєнжна, о. Дмитра Лешко – сотрудника парафії в Гурові та Лелкові, о. Станіслава Тарапацького та о. диякона Богдана П’єтночки. У Тайні Покаяння послужив о. Юліян Кравецький з Бартошиць.
У проповіді Владика Аркадій Тохановський, згадуючи про сучасне розуміння місії святих Кирила та Методія, наголосив: „Записалися вони великими буквами в історії християнства, а зокрема Слов’ян. Жили в IX столітті, за походженням були Греками, а їхньою матірною Церквою була Візантійська Церква. Вивчили слов’янський алфавіт та прийшли з місією до Великоморавської держави на запрошення князя Ростислава. Тут почалася їх велика місія. Отримали вони звання учителів Слов’ян. Принесли Слов’янам надію, принесли їм Боже Слово, живого Ісуса Христа.
Скільки ж вони мали відваги і віри, щоби розуміти, що їхня праця знайде послух і будуть люди, що їх підтримають, та з захопленням будуть приймати науку Ісуса Христа. Прийшли з надією, і цю надію влили в серця Слов’ян. Відбулася зустріч Слов’ян з живим словом самого Бога. Наслідком проповідування було утворення нової Церкви на слов’янських землях.Це були перші християнські спільноти у цій частині Європи. Можемо сказати, що їхня місія євангелізації постійно продовжується. По-перше: проповідуючи Боже Слово ми будуємо парафіяльну спільноту, стаємо учасниками парафіяльного життя. Це залежить якраз від нас, як ми бачимо себе в цій спільноті. Нам самим треба подумати, як після пандемії наново відновити почуття живої парафії, як місця дійсної зустрічі з живим Ісусом Христом.
Господа Бога не можна відставити на горище і скзати, що Він непотрібний. Слухаючи Божого Слова, ми його проповідуємо в наших родинах і тут також організуємо домашню Церкву. Цю ж саму, що особливо має показати любов один до одного, чоловіка до дружини, дружини до чоловіка, дітей до батьків, батьків до дітей. Саме в родині має бути приклад молитовного життя. Звідси ми маємо виносити найважливіші вартості, якими ми маємо жити нащодень.
Нехай наші молитовники не порошяться порохом на полицях, бо наприклад в молитовнику „Прийдіте Поклонімся” маємо чимало молитов на різні намірення. Чи ми користаємо з того? Чи читаємо релігійну літературу? Чи ми перейняті Богом, як покровителі даної парафії? Вони виявили велику турботу за довірених їм людей. Не злякалися труднощей та наклепів, які накладено на них. Це був час, коли вважано, що Євангеліє можна проповідувати лише на двох мовах: латинській та грецькій. Відстоювали всі свої права доказуючи, що Євангеліє Ісуса Христа можна і треба проповідувати на слов’янській мові. Вони були з людьми, яких їм довірено, з ними і для них. І для всіх нас, а особливо священників-душпастирів, це пряма вказівка: спільно разом ділитися вірою та вчитися молитов. До цього запрошують нас святі Кирило та Методій. Це також проповідування рідною, українською мовою.”
На завершення літургії парох, о. Богдан Ситчик, подякував усім прибулим на празник: Владиці Аркадієві, священникам та парафіянам, а також усім задіяним за підготовлення парафіяльної зустрічі. Присутні заспівали також многолітвіє церковним ієрархам, священникам та усім присутнім. Святковий день в Лідзбарку Варм. закінчився спільною трапезою.
(ред)
