Річниця упокоєння о. Теодора Марківа
Теодор Марків народився 17 березня 1909 р. в селі Тинів Дрогобицького повіту (помер 4 липня 1974 року) в сім’ї Григорія та Параскеві (з дому: Баратяк). Навчався в гімназії «Рідної школи» ім. І. Франка у Дрогобичі, а потім у духовній семінарії в Перемишлі. Ієрейські свячення отримав з рук Владики Йосафата Коциловського ЧСВВ у Перемишлі, в соборі св. Івана Хрестителя 4 березня 1934 р.
Душпастирську працю почав у селі Липовець (Риманівський деканат), а потім були ще села: Селиська та Володж. У 1939 р. радянська влада виселила частину мешканців Володжа на Волинь, а решта були вимушені жити в сусідніх селах. Прикордонники знищили у Володжі більшість хат і поруйнували церкву. 1941 р. частина парафіян з о. Теодором Марківим повернулися до Володжі. Отець був ревним священником і активним громадським діячом. Надавав душпастирську опіку сотням з куреня «Коника», згодом «Байди», особливо сотні «Громенка». Служив польові літургії, сповідав, хоронив убитих тощо.
За інтенсивну просвітницько-громадську діяльність був переслідуваний польською владою, а напередодні ІІ світової війни заарештований. Перебував у тюрмах Сяніка та Ряшева. Засуджений 8 червня 1948 р. військовим судом до 10 літ ув’язнення. Визнаний винним у тому, що на території Березівського і Перемиського повітів «надавав допомогу нелегальній збройній групі під назвою УПА, метою якої було відірвати південно-східну частину польської держави». Верховний суд Польської Народної Республіки зменшив міру покарання до 8 років ув’язнення та 5 років позбавлення громадянських прав. Покарання відбував, серед іншого, в тюрмах у Штумі, Стшельцах Опольських та Барчеві. Звільнений 3 травня 1955 р.
Після звільнення замешкав спочатку у переселених парафіян поблизу Валча. Доїжджав допомагати о. С. Дзюбині у Білому Борі. З 1 червня 1959 р. (до 1974 р.) душпастирював у греко-католицькій станиці у Валчі. Першу Святу Літургію для греко-католиків відслужив 21 червня 1959 р., в день Зіслання Святого Духа. Працюючи у Валчі, водночас обслуговував станиці в: Бялоґард, Свідвін, Боболіце, Добєґнєв, Стшельце Краєнське, Мєндзижеч, Сквєжина, Осєцко, а також після смерті о П. Гамівки, доїжджав до ще до Тшебятова. Активно включився в організацію та душпастирську обслугу нових греко-католицьких станиць. З цієї причини часто зазнавав прикрощів від римо-католицького духовенства.
Перебував під постійним наглядом і тиском служб безпеки. Помер у Валчі 4 липня 1974 року, де і його похоронено на місцевому кладовищі (Dolne Miasto) – за участі 22 греко-католицьких і 50 римо-католицьких священників.
за матеріалами:
«Духовенство Перемиської єпархії та
Апостольської адміністрації Лемківщини», Богдан Прах, Львів 1915.
[світлини: отець Теодор Марків; на Службі Божій; греко-католицька церква Воздвиження Чесного Хреста у Валчі]
