1871 р., 24 серпня у селі Вислобоки на Львівщині народився Василь Григорович Щурат — український педагог, літературознавець, поет і перекладач, якому до 1914 р. належав найкращий віршовий переклад «Слова о полку Ігоревім» сучасною українською мовою.
Василь Щурат походив із вчительської родини. Батько-українець помер, коли синові було два роки, Василь виховувався в польсько-моравській родині. Тільки з 8 років у народній школі почав вивчати українську («руську») мову.
У 1881 р. переїхав у Львів, учився у школі-семінарії; але після четвертого класу був виключений за свідоме українство. Тільки у 20 років удалося закінчити школу.
18-річним Щурат познайомився з Іваном Франком, Осипом Маковеєм, захопився читанням української літератури. Вищу освіту здобував у Віденському (де познайомився з Михайлом Драгомановим), Львівському та Чернівецькому університетах. Захистив дисертацію зі слов’янських мов.
Літературні захоплення Василя Щурата були розмаїтими – від перекладів стародавніх літературних творів (Щурат першим здійснив повний переклад «Пісні про Роланда» українською мовою) до аналізу тогочасної літератури. Він часто виступав в австрійській, польській, чеській і західно-українськії пресі зі статтями, поетичними перекладами та ориґінальними віршами, був співредактором газети «Буковина» в Чернівцях, редактором журналу «Молода Муза», «Світ» і тижневика «Неділя».
Сам того не бажаючи, Василь Щурат спричинився до одного з найбільших літературних скандалів ХІХ століття. У 1896 році у своїй статті «Др. Іван Франко», аналізуючи поезії збірки «З вершин і низин», він назвав цикл «Зів’яле листя» «об’явом декадентизму в українсько-руській літературі», таким чином підкреслюючи, що й українській літературі не чужі європейські тенденції. Натомість Іван Франко дуже болюче відреагував на це порівняння рядками віршу «Який же я, до біса, декадент».
Упродовж 36 років доктор наук Василь Щурат викладав у школах і гімназіях. Був обраний дійсним членом НТШ, з 1915 по 1923 рр очолював його; був першим ректором Львівського таємного університету (1921–1923), викладачем української мови та літератури.
У 1921 р. Василь Щурат відмовився присягнути на вірність польській державі, тому опинився у в’язниці, був позбавлений права викладання.
У червні 1929 р. разом з Михайлом Возняком та Філалетом Колессою був обраний дійсним членом ВУАН за спеціальністю «мова та література», але у зв’язку з процесом СВУ і дальшими репресіями в Україні зрікся звання академіка.
Останні роки життя працював директором Львівської Бібліотеки АН УРСР і професором Львівського Університету.
Помер 27 квітня 1948 року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі.
Інститут Національної пам’яті
* * *
А якби нам по-старому
заспівати пісню, браття,
про Ігоря, його військо,
про воєнне їх завзяття!
Заспіваймо ж, як бувало,
як чували і як знаєм,
бо співати по-боянськи
вже хіба не є звичаєм.
Боян майстер був до пісні.
Боян знав на пісню чари.
Прийде гадка, а він гадку
орлом пустить аж під хмари.
Прийде друга, а він другу
пустить вовком по долині.
Гадка третя скаче в нього
соловейком на калині.
Він згадає давні годи,
свари давньої години,
і соколів десять пустить
в луг на стадо лебедине.
А що сокіл до лебеді,
вже й вона співає славу
то старому Ярославу,
то хороброму Мстиславу —
тому, що в очах касогів
заколов Редедю хана.
Інша лебідь заспіває —
славить красного Романа.
Не соколів на лебеді
Боян, браття, слав з-під неба:
віщі пальці клав на струни —
грайте струни, кому треба!
Почнем, браття, нашу повість
від Владимира старого,
від Владимира старого
а про Ігоря нового.
Кріпостю натяг він ум свій
на велике славне діло
й погострив його завзяттєм,
що у серці накипіло.
Запалав воєнним жаром
і дружину молодецьку
враз навів за землю Руську
на країну Половецьку…
«Слова о полку Ігоревім» – фрагмент
Світлини:
Василь Щурат
Могила Василя Щурата на Личаківському кладовищі у Львові.
Боян.
