24 серпня цього року минає 30-та річниця проголошення Україною незалежності. У неділю 22 серпня в ольштинському Соборі Покрови Пресвятої Богородиці відбулася подячна молитва в наміренні України та Боже благословення на майбутнє. Молебень до Богородиці очолив Владика Аркадій Трохановський – Ольштинсько-Ґданський єпарх у співслужінні протосинкела, пароха ольштинського храму о. Івана Галушки та о. Станіслава Тарапацького. У Молебні взяла участь чимало осіб місцевої української спільноти. Усі молилися за дар незалежності, за мир, злагоду, територіальну цілісність та світло Святого Духа для усіх провідників українського народу.
Звертаючися до присутніх у храмі Владика Аркадій Трохановський, між іншими сказав: «У вівторок відзначатимемо 30-ту річницю незалежності, самостійності України. На світі маємо чимало народів, але не всі мають свою державу. Український народ належить до тих, які мають свою державу. Коли подивитися в минуле, то це був дуже складний час. Найперше оформлення держави, вихід Церкви з підпілля, змагання за українську мову, дві революції: Помаранчева, та Революція гідності, Майдан і, до цього, війна російсько-українська на сході України та анексія Криму. Але також треба відзначити, що ніколи так довго не було української держави під назвою Україна. Тому поколінню, яке віддало своє життя за волю України можемо сказати, що їхні мрії здійснилися». Натомість всі, що вклали великі зусилля та невтомно працювали над збереженням української ідентичності, можуть тепер кожного року святкувати та робити все, щоби Україна була державою, яку будуть поважати інші нації. Так, цього ми бажаємо, бо бачимо, як багато існує ще тих, яким не залежить, щоби
Україна була реальною дійсністю.
Четверта Божа Заповідь голосить: Шануй батька і матір свою, щоби Тобі добре було та щоби Ти довго прожив. Відомий український священник о. Юліян Катрій ЧСВВ цю заповідь розглядає ще по-іншому. На любов, як пише, треба подивитися у ширшій перспективі.
Отець цю заповідь любові роглядає також ось так:
– любов до рідної мови,
– любов до рідної землі,
– любов до української традиції, історії та культури,
– любов до віри, своєї Церкви, обряду,
– вкінці, ця любов має вчити нас бути готовими до жертви, це тоді найбільша жертва.
Любов родиться в родині. Саме батьки вчать дитину, дітей, як має виглядати їх любов, як діти мають любити своїх батьків. Але також в кожній родині має бути любов до свого народу. Ми також, як виселенці з земель Закерзоння, повинні надалі бути вірними українському народові, маємо гідно нести синьо-жовтий прапор. Маємо протидіяти асимілації, повинні говорити в своїх родинах українською мовою. Повинні вчити поваги до всього, що українське. Це все вчить нас відповідальності. Група людей буде існувати як народ, коли всі будуть його зцілювати і ми, як українська меншина, багато можемо від себе також добавити. Плекання своєї мови, традиції, історії, любов до вишиваної сорочки, вірність Церкві, це все повинно нас духовно збагачувати. Вміймо над тими цінностями чувати, починаючи від наймолодшого покоління. Не занедбуймо цього, щоби наше
українське життя не було обмежене, не було ілюзійним, не було лише участю в концертах, але щоби нас ангажувало в різні наші українські ініціативи. Ісус Христос вчив також любити батьківщину, коли плакав над Єрусалимом. Катехизм УГКЦ „Христос – наша Пасха” так повчає про любов до батьківщини та народу: „Дорога до Небесної батьківщини проходить через земну батьківщину: батьківщина є для людини рідною землею, яка пов’язує зі своїм народом та його культурою.”
На завершення Молебня до Богородиці було відспівано многолітствіє усім українцям та українському народові. Після релігійної частини в парафіяльних приміщеннях відбулася товариська зустріч. Це була також нагода до спільного співу і розмов.
(ред.)
