8 листопада 1821 р. – у Криниці на Лемківщині народився Йосиф Сембратович, майбутній Митрополит Галицький та Архиєпископ Львівський УГКЦ. Навчався у Віденському університеті, доктор богослов’я. Єпископом Іваном Снігурським висвячений на священника, префект Львівської духовної семінарії, віце-ректор греко-католицької семінарії у Відні, професор Святого Письма у Львівському університеті.
Митрополитом Спиридоном Литвиновичем хіротонізований на єпископа (1865), запрошений до папської Конгрегації поширення віри, скерований до Константинополя для заснування унійної семінарії для Болгарії, адміністратор Перемиської єпархії, Галицький Митрополит, член Галицького сенату. Дбав про збереження традицій та привілеїв УГКЦ, піднесення освітнього рівня духовенства, раціональне використання церковного майна, розгорнув масштабну й безкомпромісну боротьбу з пияцтвом, яка виявилась вельми успішною.
За благословенням Папи Пія ІХ сприяв створенню широкої мережі парафіяльних братств тверезості (кожного члена братства Папа Пій ІХ наділяв повним відпустом). Проте несподіваний успіх акції перелякав польських дідичів та євреїв-орендарів, які доносами та інтригами зуміли переконати імператора, що діяльність Владики загрожує австрійському престолу. Митрополита оскаржували навіть в тому, що нібито намагався відірвати частину австрійської території та приєднати до Московії. До того ж австрійська влада не дуже прихильно була налаштована до Української Католицької Церкви східного обряду, що засвідчив сам цісар Франц-Йосиф: «Коли б Галичина стала римо-католицькою, я би був ущасливленим». На приватній аудієнції цісар, запевнив, що Митрополита ні в чому не звинувачують, та все ж «задля користі держави та Української Церкви» зажадав зречення з митрополичого уряду на користь брата Сильвестра Сембратовича. У 1882 виїхав до Риму, Тедозіопольський архиєпископ, радник Конґреґації пропаганди віри, голова комісії ревізії церковних книг та ін. Підтримував тісні зв’язки зі Львовом і продовжував обстоювати інтереси УГКЦ. Помер у Римі 1900.
(ред.)
