Григорій Лакота, майбутній єпископ Греко-Католицької Церкви, був четвертою дитиною у сім’ї Івана та Євфросинії. Народився 31 січня 1883 р. в селі Голодівка (повіт Рудки). Після закінчення народної школи в Комарному та Академічної гімназії у Львові вступив до Генеральної семінарії у Львові та на богословський відділ Львівського університету.
Був висвячений на священника 30 серпня 1908 р. у катедрі св. Івана Хрестителя у Перемишлі. Свячення прийняв з рук Владики Константина Чеховича. Після двох років душпастирювання, 1910 р. Владика Константин направив о. Григорія на вищі студії до Відня – в Інститут св. Августина. Звідти той повернувся з науковим ступенем доктора богослов’я.
1 січня 1918 р. Владика Йосафат Коциловський іменував о. Григорія ректором Духовної семінарії. За 8 років ректорства він заклав міцні підвалини духовного та інтелектуального розвитку семінаристів. Про нього згадували: «Ректор знав кожного семінариста на ім’я та прізвище, мав уявлення про його поведінку, працю, таланти та здібності. Він завжди прагнув до повного довір’я зі своїми вихованцями… Він був зразком українського священника початку XX ст. Високоосвічений богослов, ревний душпастир з особливим замилуванням до обрядів та церковної історії, відданий патріот…».
10 лютого 1926 р. Папа Пій XI номінував о. Григорія Лакоту єпископом-помічником Перемиської єпархії. Його хіротонія відбулася в неділю мироносиць 16 травня 1926 р.
Важкими були часи Другої світової війни, особливо загострилися стосунки між українцями та поляками, але ще більші жахіття розпочалися після війни – комуністичний терор, передусім щодо Української Греко-Католицької Церкви та її духовенства. З 11 на 12 квітня 1945 р. органи НКВС заарештували у Львові та в Станіславові Митрополита Йосифа Сліпого й інших єпископів. Після псевдособору 1946 р. польський уряд рішуче почав переслідувати греко-католицьке духовенство, зокрема кир Йосафата та кир Григорія.
Владика Григорій мав нагоду переїхати до більш безпечного місця, проте він свідомо вирішив залишитися зі своєю Церквою, для якої був добрим пастирем і провідником. Він казав: «Як буде така воля, що нас вивезуть, то може так треба, може нас там чекає хоч би одна душа, що потребує нашої помочі, може від цього залежить її спасіння, то варто для неї посвятитися…».
25 червня 1946 р. польська влада заарештувала Владику Йосафата Коциловського, а наступного дня – Владику Григорія та інших членів капітули. Їх було вивезено на кордон і передано органам НКВС.
У Києві через небажання владики Григорія перейти на православ’я радянська влада засудила владику на 10 років примусових робіт у Сибіру в заполярному концтаборі Воркути.
У Воркутинському таборі ОЛП-9 Владика Григорій був зразком праведного життя. Своєю смиренністю і святістю він заслужив серед каторжан ім’я «Ангела в людському тілі». Щодня вдосвіта табірне духовенство таємно відправляло Богослужіння і збиралося до владики на релігійні бесіди. Влітку 1950 р. здоров’я Владики значно погіршилося. Його переведено до лікувального пункту в поселенні Абезь, де він упокоївся в Бозі 12 листопада 1950 p.
З огляду на великий авторитет серед каторжників, більшовицька влада проявила елементарну повагу до єпископського сану і дозволила похоронити Владику Григорія на цвинтарі (могила Д-14), про що є свідчення очевидців: «Мертвих взимку не ховали в могилах. Викопати її за умов вічної мерзлоти було дуже важко. Небіжчиків клали під насип залізниці, яка будувалася, або просто залишали на льоду озера – навесні тіла йшли на дно. Єпископа поховали на місцевому цвинтарі».
Улітку 1996 р. з Божою поміччю вдалося віднайти могилу блаженного Владики Григорія Лакоти та підготувати необхідні матеріали для проголошення його святим. Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 р. у Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі Івана Павла ІІ.
Відтак у літку 2001 р. його нетлінні останки були перевезені з Абезі до Львова в каплицю Різдва Пресвятої Богородиці, що на Сихові, де мощі й покоїлись увесь цей час. А торжественне перенесення їх у храм Різдва Пресвятої Богородиці відбулося в неділю 11 жовтня 2001 р..
