22 листопада 1941 р. Папа Пій ХІІ у відповідь на звернення Митрополита Андрея Шептицького від 27 жовтня 1941 р. про перспективи місійної праці для з’єднання Сходу потвердив екзархів настановлених Шептицьким ще 9 жовтня 1939 р. та іменував єпископа Миколу Чарнецького, отця Климента Шептицького, єпископа Йосифа Сліпого та отця Антона Нєманцевича Апостольськими екзархами (адміністраторами) для вірних східного обряду на визначених територіях СРСР.
Самого Митрополита Андрея Папа іменував делегатом Апостольського Престолу для настановлених Апостольських екзархів, чим визнав юрисдикцію Галицького Митрополита над усією Україною, Білоруссю, Московією включно з Сибіром. Однак це рішення Ватикану було половинчастим.
Владика Андрей, обґрунтовуючи забороною німецької влади як греко-католицьким, так і православним священиками з Волині й Холмщини проводити місійну працю на Наддінпрянщині, просив дозволу висвятити кількох єпископів з-поміж з’єднаних місцевих кандидатів. Проте Папа не відважився задовольнити це прохання. Одночасно Митрополит Андрей наприкінці 1941 звернувся до православних єпископів та української православної інтелігенції з закликом до церковного єднання, яке буде підґрунтям для осягнення національної єдності.
