Врочисте відзначення пам’яті святого Василія Великого, покровителя Чину Отців Василіян (ЧСВВ) у варшавському Свято-Успенському монастирі в неділю 16 січня стало одночасно довершенням ювілею 300-ліття присутності у столиці Польщі наших монахів.
Архієрейську Божественну Літургію у монастирському храмі, на запрошення протоігумена василіянської провінції у Польщі, ієромонаха Миколая Козіцького, очолив Преосвященний Владика Володимир Ющак ЧСВВ – єрарх Вроцлавсько-Кошалінський.
У проповіді, з якою звернувся до численно згромаджених вірян Владика Володимир, присутні почули про постать св. Василія Великого – одного з трьох Кападокійських Отців Церкви. Святий Василій це постать з давніх часів, з початків християнства. Жив у четвертому столітті, в роках 329 – 379. Помер 1 січня 379 р., проживши всього 50 років.
«Постать св. Василія ми передусім пов’язуємо з монашеством. Він, найперше, в товаристві свого друга, пізнішого святого єпископа Григорія з Назіянзу, на відлюдді, розпочинає практикувати монаше життя. Його вважається прекурсором нової форми монашого подвигу, у відрізненні до сьогочасних форм, тобто, або самітного монашого життя на пустині, або життя у величезних, на взір військових, монаших спільнотах. Святий Василій уважав, що монаші спільноти повинні бути невеликими, відкритими на місцеву Церкву на її душпастирські і духовні виклики, а також на життєві потреби поодиноких людей, головно бідних та з маргінесу тодішнього суспільства. Для цих спільнот він списав Довші та Коротші Правила, тобто духовні і практичні вказівки за якими повинні жити монахи.
У духовному житті особливу увагу св. Василій звертав на служіння ближньому. За його вченням, людина, яка живе у віддаленні від інших, в тому також монахи-пустинники, не має нагоди творити добро іншим, яке є конечною умовиною, щоби осягнути спасіння. Вони не мають нагоди, щоби голодного накормити, спрагненого напоїти, нагого зодягнути, хворому послужити, ув’язненого навідати, прощати провини іншим. Святий Василій пробує служити потребуючими, віддаючи для цього свій родинний маєток. Всі його біографи зауважують, що на передмістях своєї єпископської столиці він побудував окреме місто для потребуючих, яке названо Василіядою. Тут підтримку могли отримати всі: хворі, старці, сироти, особи призабуті близькими. Святий Василій Великий уважав та навчав, що бути правдивим, тобто досконалим, християнином, означає не тільки повірити у Христа Спасителя, але потрібно також нести допомогу тим, які її потребують…».
Преосвященніший Владика Володимир нагадав ще історію чину Отців Василіян у Варшаві, якій вже більше трьох століть, і, як показує плин часу, вона все доповнюється новими досягненнями і служінням. А на завершення проповіді звернув присутнім увагу на, власне кажучи, очевидний проте у своїй суті важливу для всіх нас реальність: «Мабуть одною з найбільших проблем нашої Церкви у Польщі є сьогодні брак нових покликань до монашого, так чолові-чого, як і жіночого, життя, та до священничого стану. Потрібно, щоб численна парафіяльна спільнота, яка згуртована при цьому храмі і при цій обителі, почала також приносити духовні плоди у виді нових монаших і священничих покликань. Бог напевно дає покликання не одній молодій людині, також і з присутніх в цьому храмі. Не будьте ані глухі, ані байдужі, на цей поклик і запрошення. Бог безсумнівно має супроти вас свої плани та задуми у майбутності. Самі мури не вистарчать, щоби їх здійснити».
Архієрейську літургію у варшавському Свято-Успенському василіянському храмі співами супроводжував парафіяльний хор Церкви під керівництвом п. Луки Рейта.
(ред.)
