«16 kwietnia 1947 r. w Warszawie odbyło się 21 posiedzenie Państwowej Komisji Bezpieczeństwa, podczas którego omówiono Projekt organizacji akcji specjalnej „Wschód”, zawierający słynne zdanie o ostatecznym rozwiązaniu kwestii ukraińskiej w Polsce (…)».
[E. Misiło, „Akcja Wisła”, Warszawa, 2013]
28 kwietnia 1947 r. rozpoczęła się akcja wysiedleńcza (już o zmienionej nazwie: „Wisła”). W wyniku deportacji polska komunistyczna władza PRL-u pozbyła się ludności ukraińskiej w ilości 140 575 osób z południowo-wschodnich województw przesiedliwszy ją na tereny zachodniej i północnej Polski. W trakcie operacji zaaresztowano i skazano 315 osób, z których 173 zostały rozstrzelane
* * *
28 квітня (був це понеділок) 1947 року почалася військово-політична депортаційна акція «Вісла». Як головну причину депортації українців на опорожнілі північні та західні землі післявоєнної Польщі Політбюро Центрального комітету Польської робітничої партії використало факт вбивства віце-міністра оборони Польщі Кароля Свєрчевського. В рішенні про депортацію українців було зазначено: “Переселення українців є наслідком вбивства популярного генерала сотнею “Хріна” і здійснюється в ім’я боротьби з українськими збройними силами…”.
В основному правлячим йшлося про «остаточне вирішення української квестії», тобто повну денаціоналізацію й асиміляцію українського населення в Польській Народній Республіці.
Депортація була спланована, зреалізована і стала фактом. Сьогодні кожна українська родина в Польщі (звичайно, коли говоримо про «закерзонців», тобто колишнє населення крайньо західних українських етнічних територій, розташованих на захід від сучасного польсько-українського кордону, що після Другої світової війни увійшли до складу сучасної Польщі) може про неї багато сказати й розповісти про загиблих родичів, про арешти й ув’язнення в концтаборі Явожно, про залишене майно, заодно, чи церковне, громадське, чи приватне, про ставлення до переселенців з боку нової місцевої адміністрації на нових місцях оселення, а також раніше прибулих на окреслені популяризованим тоді кодом: «ziemie odzyskane” поляків, називаних «репатріантами».
Унаслідок депортації польська комуністична влада позбулася українського населення у південно-східних воєвідствах країни, переселивши на західні й північні землі Польщею 140 575 осіб. Було заарештовано й засуджено 315 осіб, із яких розстріляно — 173.
«У понеділок 28 квітня [1947 р.] над ранком поляки обставили всі українські села, які були близько лісу, перекрили дороги і стежки. Людей не збирали, а ходили від хати до хати й наказували негайно збиратися в дорогу, хто як і з чим може. Того дня я знов опинився в лісі між Корманичами та Берендьовичами і з високого дуба через бінокль дивився, що робилося по селах.
На дорозі з Аксманич до Корманич пізнав своїх — тата з братами. Добре, що хоч мали свого коня і трохи майна могли покласти на воза. Кількадесят метрів перед ними йшла якась сім’я з малими дітьми і клунками на плечах. Із-за Микитової хати (Петра Шагали) — крайньої в кінці села — знову появився гурт людей і підвода. Чи думав хтось із них, що назавжди поки дає рідне село, оперезане квітучими черешнями, поля з зеленою озиминою.
29 квітня 1947 року поляки спалили дерев’яну церкву в Берендьовичах, збудовану ще на початку шіснадцятого століття, яку не знищили татарські навали впродовж кількох віків. Разом з нею згорів і її ровесник дуб (…). Старше покоління пережило Першу світову війну, другу; люди покидали хати при переході фронту, але через кілька днів чи тижнів повертались. А тут через два роки після закінчення війни в самому центрі цивілізованої Європи треба залишати рідний край, в якому жили діди та прадіди століттями (…).»
Наведений вище фрагмент із спогадів Івана Кривуцького («Де срібнолентий Сян пливе…» [Львів, 2003.]).
Мовою статистики
(дані від УГКЦ в Польщі)
- У міжвоєнному періоді Перемиська єпархія (у 1934 р.) всього начислювала в 54 деканатах єпархії 1 244 191 вірян — 759 парафій і самостійних сотрудництв, 813 парафіяльних священників 1339 парафіяльних і дочерних церков (дерев’яних і мурованих). Було 8 монастирів Отців Василіян (монахів — 47), 4 монастирі Сестер Василіянок, 33 доми Сестер Служебниць (сестер — 148), 6 домів Сестер Йосифіток. У перемиській Духовній Семінарії вчилося 140 студентів, 5 було на студіях у Римі та 1 в Австрії (Фрибург).
- У наслідку зміни кордонів у 1945 р. в післявоєнній Польщі з давньої Перемиської єпарії залишилось 22 деканати і 223 парафії. В кордонах Польщі Апостольська Адміністрація Лемківщини залишилася повністю, тобто: 9 деканатів, 129 парафій і 127 305 вірян (дані на 1936 р.). Після виселення і депортацій залишося в кордонах Польщі до 160 тис. греко-католиків, 650 тис. було переселених на Україну. В наслідку акції «Вісла» депортовано на північні та західні райони Польщі 143 тис. Українців у більшості греко-католиків.
- Після зміни кордонів в Польщі залишилося 514 церковних об’єктів з давньої греко-католицької Перемиської єпархії (у Ряшівському воєвідстві). На Лемківщині, на теренах давньої Апостольської Адміністрації Лемківщини залишилося 203 об’єкти, у тому 121 матірна церква, 72 дочерних і 10 каплиць. За загальними підрахунками залишилося 717 церков і каплиць.
- 247 церков перебрала Римо-Католицька Церква. Це число сьогодні зменшується, тому що латинники будують свої новіхрами, а давні церкви покидають. 25 давніх греко-католицьких церков перейшло у володіння Польської Автокефальної Православної Церкви. З колишніх довоєнних церков Перемиської Єпархії актуально діючих в греко-католицькій Перемисько-Варшавській Архиєпархії маємо 30.
Від депортаційної операції «Вісла» минуло вже 75 років, а ще і сьогодні можна на землях, з яких вона була проведена, відшукати залишки храмів чи кладовища, якими вже давно зайнялася природа.
Сліди переселенських акцій видимі по оба боки кордону Польща – Україна [дивись: галерея фотографій].
Богдан Тхір
