17 травня 1952 р. – у в’язничному шпиталі в Озерлагу (Озерний виправно–трудовий табір, Особливий табір Нр 7; в Озерлазі одночасно перебувало до 40 000 ув’язнених, що працювали на будівництві при БАМ–і Братськ – Тайшет, Іркутська область, Росія,) помер Іван Зятик ЧНІ, блаженний священномученик УГКЦ. Префект семінарії в Перемишлі, професор семінарії Отців Редемптористів, протоігумен Львівської провінції Згромадження Редемптористів.
Іван Зятик народився в селі Одрехово неподалік від Сяніка 26 грудня 1899 року в сім’ї убогих селян Степана та Марії Зятиків. Коли йому виповнилося 14 років, помер його батько і з того часу його виховувала матір, а батьківську опіку перейняв старший брат Михайло.
Після закінчення Вищої Сяноцької ґімназії Іван Зятик вступає до Перемишської
духовної семінарії. У 1923 р. приймає священничі свячення у перемиському соборі св. Івана Хрестителя.
Ставши священиком, отець Іван виконував обов’язки префекта в семінарії, викладав катехитику і догматику, служив як духівник та катехит в Українській дівочій гімназії в Перемишлі.
У 1935 вступив до Чину Найсвятішого Ізбавителя (редемптористів). Від 1937р. опинився в монастирі св. Климента у Львові. Працював професором догматики богослов’я і Св. Письма у семінарії Отців Редемптористів.
Отець Іван Зятик виконував теж обов’язки настоятеля монастирів у Тернополі під час німецької окупації, а опісля — у Збоїськах біля Львова. Після офіційної ліквідації УГКЦ та вислання протоігумена Йосифа де Вохта до Бельгії перебрав його повноваження. В 1950 р. о. Івана заарештовують і засуджують до 10-ти років за звинуваченням у сприянні учасникам антирадянській націоналістичній орг-ції та антирадянську агітацію.
Отець помер від катувань. Беатифікований 27 червня 2001 під час візиту Папи Івана-Павла ІІ до Львова.
(ред.)
МОЛИТВА
О мій Боже!
З глибини моєї душі
віддаю поклін Твоїй безмежній Величі.
Дякую Тобі за ласки й дари,
що ними Ти наділив Твого вірного
Слугу Блаженного Священномученика
Івана Зятика.
Прошу Тебе, прослав його також і на
землі.
Благаю Тебе, уділи мені в своєму
Батьківському милосерді ласку
(намірення),
про яку Тебе покірно молю.
Амінь!
