Василь Величковський (1903-1973) — новомученик Української Греко-Католицької Церкви, проголошений блаженним священомучеником 27 червня 2001 Папою Іваном Павлом ІІ. Народився 1 червня 1903 р. у Станіславові, навчався у василіянському Інституті святого Йосафата. У 1920 р. вступив до Духовної семінарії у Львові, а у 1925 р. склав перші монаші обіти як редемпторист і був рукоположеним на священника.
Переобладнав у 1930 р. з дозволу маршала Підсульцького в Ковелі храм латинського обряду в греко-католицьку церкву. У 1936 р. один із головних доповідачів на Об’єднавчому з’їзді УГКЦ у Львові. У 1938 р. випустив ювілейний альманах до 25-ліття діяльності редемптористів в Україні.
У 1939 р. уперше викликаний в НКВД за організації масової процесії, але був відпущений. У 1941р. за дорученням Митрополита Андрея Шептицького з огляду на прохання вірних відбув в Кам’янець-Подільський, однак на вимогу німецького коменданта змушений покинути місто. З 1942 р. очолив монастир в Тернополі, де в 1945р. його було заарештовано та відправлено до Києва. Смертний вирок замінено 10 роками примусової праці під Воркутою.
Повернувся в 1955 р. до Львова і зайнявся організацією життя УГКЦ в підпіллі. У 1959 р. Папа Іван XXIII номінував його єпископом; єпископські свячення прийняв 4 лютого 1963 р. від звільненого з ув’язнення Митрополита Йосипа Сліпого. Став єпископом Луцьким і місцеблюстителем глави УГКЦ в Україні.
23 січня 1969 р. повторно ув’язнений на три роки. Вироком Судової колегії у кримінальних справах Псковського обласного суду від 23.09.1969 р. Владика Василь Величковський був засуджений на 3 роки позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму. Ув’язнення відбув у тюрмі в м. Комунарськ на Донбасі. Після закінчення терміну виселений за межі СРСР.
Провів деякий час в Римі; на запрошення Митрополита Максима Германюка переїхав в Канаду. Помер 30 червня 1973 у м. Вінніпеґ (Канада).
