23 липня вшановуємо пам’ять Антонія Печерського, який був засновником Києво-Печерської Лаври.
Походив з Любеча на Чернігівщині. У молодому віці йде на Атон, там постригається в ченці й отримує ім’я Антоній. У Божих планах було, щоб він служив народові на рідній землі. Тож одного дня ігумен звернувся до нього: „Антонію, вертайся на Русь, щоб там бути корисним для для інших. І нехай благословення святої Гори буде з тобою”. Антоній послухав того голосу, наче голосу Божого.
Приблизно в 1051 році Антоній повертається на Русь і поселяється в печері села Берестова недалеко від Києва, де колись перебував митрополит Іларіон. Бажанням Антонія було жити самітно в молитві й покуті. З часом до нього починають приєднуватися ідейні юнаки і він їх приймає. Через якийсь час їх було 12, а серед них священик Никон, Теодосій та Варлаам, син боярина. Одначе преподобний Антоній надає перевагу життю самітника, тому переходить до іншої печери. Там він дожив до глибокої старости. Спочив у Бозі в 1073 році на 90 році життя.
Нестора, мниха обителі монастиря Печерського, сказання,
чому прозвався Печерським монастир
За князювання самодержця Руської землі, благовірного великого князя Володимира Святославовича, зволив Бог показати світильника Руській землі і наставника інокам, про якого [ця] розповідь 2. Був бо один благочестивий чоловік із града Любеча 3, в якого замолоду вселився страх Божий, [і] бажав [він] набути чернечого образу. Господь Чоловіколюбець вклав йому [в душу намір] піти до країни Грецької й там постригтися. Негайно попрямував [він], подорожуючи за [прикладом] Господа, Котрий подорожував і трудився задля нашого Спасіння. І досяг Царгорода. І [по тому] дійшов до Святої Гори, і обійшов святі монастирі Афонські, і побачивши обителі Святої Гори й життя тих отців, котрі у плоті життя янгольське наслідують вище од людського єства, ще дужче розпалився Христовою любов’ю, бажаючи жити, як ті отці. Прийшов до однієї обителі з тамтешніх монастирів, і молив ігумена, аби наклав на нього янгольський образ іноцького чину 4. Ігумен же, прозрівши в ньому майбутні добродійства, згодившись, постриг його і нарік йому ім’я „Антоній”; наставив і навчив його іноцькому життю. Антоній же в усьому Богу догоджаючи, на наступні [добродійства] підвизався в покірності та послусі, так, аж усі раділи за нього.
Каже ж йому ігумен: „Антонію! Іди назад, в Русь, аби там бути іншим на успіх І утвердження. [І] буде на тобі благословення Святої Гори”5. Антоній же прийшов до міста Києва, думаючи, де б оселитися. І походив по монастирях і не обрав жодного, де б [бажав] жити: Бог [того] не хотів. І почав ходити по долинах і по горах, і по різних місцях. І прийшов на Берестове, і знайшов печеру, котру колись викопали варяги 6, і вселився в неї, і перебував там у великому воздержанні.
ПАТЕРИК КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ
за другою Касіянівською редакцією (1462 р.)
