28 lipca 1812 r. w Warszawie urodził się Józef Ignacy Kraszewski – wybitny polski pisarz, historyk, filozof, a także malarz i grafik. Najbardziej pracowity autor w historii literatury polskiej (w ciągu 57 lat pracy twórczej napisał razem 232 obszerne powieści, tysiące literackich, naukowych i innych artykułów, około 30 tys. listów), uważny badacz i popularyzator Wołynia i Polesia. Wiele jego utworów popularnych jest i czytanych do dzisiaj.
* * *
Юзеф–Ігнацій Крашевський
– автор «Старої легенди» та 232 інших повістей
28 липня 1812 р. у Варшаві народився Юзеф–Ігнацій Крашевський, польський письменник, історик, філософ, також художник і графік, найпрацьовитіший автор в історії польської літератури (протягом 57 літ житя всього написав 232 повісті та романи, тисячі літературних, наукових, мистецьких статей, близько 30 тисяч листів), дослідник Волині і Полісся. Його кращі твори досі є перевидавані й знаходять відданих читачів.
Юзеф-Ігнацій Крашевський відомий як талановитий художник. Навчався рисунку та живопису під час навчання у Віленському університеті, а потім і в Варшаві. До власних занять образотворчим мистецтвом ставився як до дозвілля. Разом з тим своїми малюнками прагнув поширювати знання про національну культуру й історію, тому зображував стародавні визначні будівлі і руїни, копіював зображення історичних діячів та ілюстрації зі старих видань і хронік.
Народився Ю. Крашевський у Варшаві, але дитинство його минало в сільській місцевості, серед мальовничої природи Волині. Закінчивши середню школу, майбутній письменник вступив у 1829 р. на філологічний факультет Віленського університету. Під час навчання брав активну участь у студентському житті, друкувався в періодичних виданнях. Через рік його було заарештовано і засуджено до тюремного ув’язнення. Вийшовши у 1832 р. з ув’язнення, Ю. Крашевський свою 20-річну і найбільш плідну в творчому відношенні частину життя пов’язав з Волинню.
З 1857 року Крашевський був головою Волинського товариства доброчинності. В тому ж році його запросили працювати в комітет із селянських справ. З кінця 1858 року був головою губернського дворянського клубу, а з 1859 р. співпрацював з Житомирським книговидавничим товариством, в якому видав цілий ряд своїх творів. Ю. І. Крашевський був і залишається автором найкращого історичного нарису про Житомир.
У 1859 році Крашевський назавжди залишив Житомир. За півроку він об’їздив багато країн Європи. В 1883 році Крашевського було заарештовано в Берліні за звинуваченням у державній зраді на користь Франції і засуджено на 3,5 роки в’язниці у Магдебурзі. Звільнили письменника в листопаді 1885 року. 19 березня 1887 року Крашевський помер у Женеві. Похований у Кракові.
* * *
«(…) Важко змалювати розмаїття постатей, голосів, розмов, характерів, облич, одягу, яке тут тісниться і нуртує. Жиди з безмінами за спиною, як зі зброєю, шукають льону, грибів та воску. Поліщуки в білих сукманах з поясами, червоними або з чорної шкіри, з калиткою, кресалом, папушею тютюну і неодмінною люлькою в зубах, яка безупинно коптить їм під ніс і щохвилини гасне. Пилипони у високих капелюхах і величезних чоботях, що зростом і одягом виділяються з тлуму. Жидівки брудні, обдерті і жадібні; поліські жінки з умішкою на вустах і курми в руках, голендерки в чудернацьких плащах, зімпровізованих зі смужкатих кольорових спідниць, голендри з притаманним їхньому роду виглядом, цигани з чорними розтрапаними косами і т.д. і т.д. Нарешті, безцінні фігури панів-економів у вухатих шапках, сірих сюртуках, з ціпками в руках та пихатою міною. Це все в безупинному русі, кожна частина тіла працює окремо і не спочиває ані на хвилю: око собі, ніс собі, голова тут, рука там, нога в іншому місці, а думка часом ще десь. Від пряників і калачів аж до волів і коней – все ворушиться, живе, літає… Кругом бряжчать гроші, лице паленіє жагою зиску, надією чи заспокоєною радістю перемиги. (…)».
«(…) Того, що на Поліссі, особливо ближче до Волині,народні пісні вражають навіть з погляду музики, ніхто, напевно, хто їх чув, не заперечить. Трохи монотонні, найчастіше з мінорних тонів. Часом дивують несподіваними фразами, проймають, зворушують. Хто їх чув тихого вечора, наспівані й відлунені в лісі, розсіяні по росі, не міг не відчути їхнього тужливого виразу. Часто, коли пастушок, йдучи зща худобою, співав віддалік чистим голосом одну з цих одвічних суумних мелодій, я затримувався, щоб довше його слухати, бо було щось таке привабливе в цьому співі, що вухо, коли вже розтанув у повітрі, ще довго його прагнуло, хоч запам’ятати, повторити музикант намагався б марно. Цей простий спів потребував би цілої mise en scune, котра б його супроводила: гаю, худоби, пастушка, тихого вечора й лагідного повівання вітру і, можливо, мого настрою як слухача. (…)».
Юзеф Ігнацій Крашевський
СПОГАДИ З ПОЛІССЯ, ВОЛИНІ І ЛИТВИ
(переклад Володимира Шабаровського) – фрагмент
