3 грудня 1722 р. — у с. Чорнухи (Полтавська обл.) народився Григорій Сковорода, філософ, просвітитель-гуманіст, богослов, поет, композитор, педагог, перший український байкар, передвісник українського романтизму. Сучасники називали його «мандрівною академією».
Навчався у дяка-скрипаля на привілейованому становищі, співав у церкві. Вищу освіту отримав у Києво-Могилянській академії. У 20 років поїхав до Петербургу, де прославився музично. Повернувшись їде у 3-річну подорож по світу. Працював у Переяславському колегіумі, потім – домашнім вчителем. Працював професором у Переяславі, в Харкові, приватно перекладав Плутарха, писав свої твори. З 1769 р. став мандрівним педагогом-просвітником. Останні десятиріччя – це роки його слави. У філософських діалогах і трактатах біблейська проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Зміст людського існування — подвиг самопізнання.
Передбачив свою смерть: «Він пішов у свою кімнатку, перемінив білизну, помолився Богу і, підложивши під голову свої писані праці і сіру свитку, ліг, зложивши навхрест руки. Довго чекали на нього з вечерею. Сковорода не з’явився. Другого дня вранці до чаю теж, до обіду так само. Це здивувало господаря. Він насмілився увійти до Сковороди, щоб розбудити його; одначе Сковорода лежав уже холодний закостенілий.» Це сталося 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (сьогодні: Сковородинівка) Золочевського району Харківської області.
Джерело (на основі): Бібліотека української літератури
Гей, поля, поля зелені…
Григорій Сковорода
Гей, поля, поля зелені,
Зелом-квітом оздоблені!
Гей, долини, і балки,
І могили, й пагорки!
Гей ви, вод потоки чисті!
Береги річок трависті!
Гей же, кучері які у дібров сих і гайків!
Жайворонок над полями,
Соловейко над садами,-
Той під хмарами дзвенить, сей же на гіллі лящить.
А коли зійшла денниця,
То прокинулася птиця.
Музика звучить навкруг, у повітрі шум і рух!
Тільки сонце визирає —
Вівчар вівці виганяє,
На сопілочку свою котить трелі по гаю.
Пропадайте, думи трудні
І міста багатолюдні!
Я й на хлібові сухім житиму в раю такім…
* * *
Всякому місту – звичай і права
Всякому місту — звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова;
Всякому серцю — любов і тепло,
Всякеє горло свій смак віднайшло.
Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.
Панські Петро для чинів тре кутки,
Федір-купець обдурити прудкий,
Той зводить дім свій на модний манір,
Інший гендлює, візьми перевір!
Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.
Той безперервно стягає поля,
Сей іноземних заводить телят.
Ті на ловецтво готують собак,
В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.
Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.
Ладить юриста на смак свій права,
З диспутів учню тріщить голова,
Тих непокоїть Венерин амур [ ],
Всяхому голову крутить свій дур.
В мене ж турботи тільки одні,
Як з ясним розумом вмерти мені.
Знаю, що смерть — як коса замашна,
Навіть царя не обійде вона.
Байдуже смерті, мужик то чи цар,-
Все пожере, як солому пожар.
Хто ж бо зневажить страшну її сталь?
Той, в кого совість, як чистий кришталь…
