Чому прощення є таким важливим? Бо воно є ключем до миру в нашій душі. Серце, що тримає образу, подібне до дому, заповненого димом – у ньому не видно світла, важко дихати, усе довкола стає темним і гнітючим. Гріх непримиренності – це мовчазна отрута, яка поволі роз’їдає нас ізсередини. Людина, яка не прощає, може здаватися сильною, бо начебто тримає контроль над ситуацією, але насправді вона – в’язень власної жорстокості.
Христос закликає нас звільнитися від цього внутрішнього полону. Він не вимагає, щоб ми забули образи, але щоб звільнилися від їхньої влади над нами. Прощення – це не слабкість, а справжня духовна сила. Воно не означає виправдання зла, а лише відмову дозволяти злу володіти нашим серцем. Коли ми прощаємо, ми не лише відпускаємо іншого, але й самі отримуємо свободу.
І ось Господь пов’язує прощення з постом. Він каже: «Коли постите, не будьте сумні, як лицеміри» (Мт. 6, 16). Це попередження, яке дуже актуальне й сьогодні. Який сенс у відмові від їжі, якщо ми продовжуємо годувати своє серце ненавистю? Який сенс у фізичних обмеженнях, якщо ми не можемо знайти сили простити того, хто нас образив? Справжній піст починається не з тарілки, а з серця. Найбільша жертва перед Богом – це примирення.
Святий Іван Золотоустий казав: «Якщо ти постиш, покажи це через свої діла: не тільки утримайся від їжі, але й від гріха; не тільки не наповнюй свого шлунка, але й не наповнюй своєї душі ненавистю». Саме це є справжнім скарбом, про який говорить Христос: «Збирайте собі скарби на небі» (Мт. 6, 20). І цей скарб – це мир душі, який приходить через прощення.
Можливо, зараз у вас є людина, з якою ви давно не говорите, якій не можете пробачити, яка завдала вам болю. Зробіть перший крок. Навіть якщо вона цього не очікує. Навіть якщо вам здається, що вона не заслуговує на це. Бо справа не в ній, а у вас. Великий піст – це не просто зміна харчування, це зміна серця. І перший крок до цієї зміни – прощення.
