Письменинк Улас Самчук народився 20 лютого 1905 року в селі Дермань Волинської губернії у родині заможних селян.
У 1917–1920 рр. він навчався в чотирикласовій вищепочатковій школі, що діяла при Дерманській Св. Феодорівській учительській семінарії. У 1921–1925 роках — у Кременецькій українській мішаній приватній гімназії імені Івана Стешенка.
Перед самим закінченням гімназії Уласа Самчука покликали до польського війська (гарнізон міста Тарнова). 23 серпня 1927 року він дезертирував з війська, після чого потрапив до Ваймарської Німеччини, де працював у місті Бойтені як наймит в одного міщанина, розвозив рольвагою по копальнях і гутах залізо.
З 1925 почав друкувати оповідання в журналі «Духовна Бесіда» у Варшаві, згодом у «Літературно-науковому віснику» та ін. журналах. З 1927 року навчався у Бреславському Університеті.
1929 року переїхав до Чехословаччини та навчається в УВУ у Празі. Жодного вищого навчального закладу не зміг закінчити. Кожну науку Улас Самчук опановував без учителів, самотужки. Бездоганно володів німецькою, польською,чеською, російською, менше французькою мовами.
У Чехословаччині Улас жив з 1929 по 1941 рік. 1941 року в складі однієї з похідних груп ОУН-м повернувся на Волинь (до Рівного), де був редактором газети «Волинь» до 1943. З ним працював редактором Петлюра Олександр Васильович, видавництво в ті роки очолював Іван Тиктор. Проте вже 1943 він був заарештований нацистами за свої патріотичні переконання.
У 1944-48 жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР. Після переїзду до Канади (1948) був засновником ОУП «Слово» (1954). Письменник помер у Торонто 9 липня 1987 р. Похований на українському цвинтарі св. Володимира в Оквілі, Онтаріо.
Твори: автор повістей «Марія» (1933) [у цьому романі автор показує правду про Голодомор 1933 року, його причини і наслідки; трагедія українського народу показана через події із життя головної героїні – Марії, її близьких, земляків протягом кількох десятиліть], «Кулак» (1932), трилогії «Волинь» («Куди тече річка» (1932), «Війна і революція» (1936), «Батько і син» (1937)), романів «Юність Василя Шеремети» (1946–1947), трилогії «Ост»: «Морозів хутір» (1948), «Темнота»(1957) і «Втеча від себе» (1982); книга спогадів і репортажів «П’ять по дванадцятій» (1954), «На твердій землі» (1967), «На білому коні» (1956), «На коні вороному» (1979), «Плянета Ді-Пі» (1979), «Слідами піонерів» (1980).
Джерело: https://dovidka.biz.ua
Улас Самчук
Нарід чи чернь?
(фрагмент)
При першому погляді на дійсність це питання не дає нам покою. Воно врізається в нашу свідомість, воно переслідує нас вдома, на вулиці, в установі, на базарі, у трамваї… На кожному кроці наших трагічних буднів у першу чергу бачимо чорним по білому писане: Хто ми? Нарід чи чернь? Нація чи маса?… Організована, свідома, вигранена збірна одиниця чи юрба без’язиких і безликих постатей? І дати на це одразу, без вагань, виразну відповідь ми тоді вагаємось.
Чому? Бо ми не переконані внутрішньо, що весь той людський матеріал, який заповнює будинки і вулиці наших міст, вповні і незастережно заслуговує на назву нарід Бачимо явища, бачимо обличчя, чуємо мову, оцінюємо вчинки і з потрясаючим душу жалем стверджуємо, що величезна маса живих людиноподібних істот 1941 року по народженні Христа не розуміє і не усвідомлює в собі двох дуже важливих і основних первнів (елементів): людську гідність і національну свідомість. Що це таке людська гідність? Чи це щось подібне на мішок картоплі, чи на порвані чоботи? Не всім ясно. Що таке — національна свідомість і для чого її можна практично вжити? Також не кожному вміщується в голові (…).
