Наш Пан Професор
Теофіль Щерба
Тридцять років тому, на 67 році життя, у відчність відійшов Теофіль Щерба
(28.12.1929 — 28.06.1996). Ми, колишні учні загальноосвітнього ліцею в Гурові
Ілавецькому (тоді українських класів у польській школі) називали його «нашим паном
професором» не тільки тому, що був це звичай прийнятий у всіх середніх школах, але
й тому, що визнавали його дійсним (неформальним) очільником української
учнівської ліцейської громади.
Теофіль Щерба записався золотими літерами в історію української спільноти в
Польщі, зокрема регіону Вармія і Мазури. Більше 30 років свого життя працював
вчителем в ліцею в Гурові Ілавецькому, а з особистого вибру став україністом і
громадським активістом в рядах УСКТ.
Своїм життям, працею і поведінкою, які формувалися, так як у багатьох інших,
синдромом вигнанця із рідних земель, заслужив на добру пам’ять своїх учнів, колег-
вчителів, громадських актвістів і свідомих представників української громади в
Польщі.
Своє національне “Я” він почав формувати в ріднму селі Річиця (до війни Рава-
Руського повіту). Молодим хлопцем повернувся до рідної домівки із навчання в
гімназії в Белзі, але застав спорожніле внаслідок акції «Вісла» село. Переховувався
на горищі однієї із опущених хат. Там після викриття польським військом криївки, його
зустріла доля в‘язня. Після виходу на волю поселився разом із батьками в селі
Барчевко, біля Ольштина, закінчив загальноосвітній ліцей.
Вчительський шлях почав у 1949 році, коли став працювати в гімназії міста Картузи.
Потім було місто Сокулка. Завдяки клопотанню Т. Щерби з 1 вересня 1968 р. в Гурові
Ілавецькому почалося навчання в класах з українською мовою. Свою вчительську
роботу він продовжував до 1984 р.
З 1964 по 1972 рр. Т. Щерба працював в Окружному методичному осередку в
Ольштині, а від 1984 р. став вчилелем-методистом української мови. Як дійсно
відданий своєму покликанню, на своєму мотоциклі «Ява 350» доїздив у кожне
найменше село регіону Вармії і Мазур задля того, щоби переконувати батьків та
директорів місцевих шкіл у потребі навчання українських дітей рідної мови в шкільних
пунктах навчання.
У 1969 році Т. Щерба організував шкільний самодіяльний колектив «Думка». Став
його керівником. В діяльності колективу постійно жеврів конфлікт із Головним
правлінням УСКТ. Головно йшлося про зміст програм, в яких цензура завжди
винаходила прояви «українського буржуазного націоналізму».
Теофіль Щерба у 1972 р. від Ради Міністрів отримав звання «професора середньої
школи». У наступних роках центральна влада у Варшаві та місцева адміністрація
регіону Вармія і Мазури призначили йому інші почесні державні медалі та регіональні
відзнаки.
У 1984 р., закінчивши вчителювання в гуровоілавецькому ліцеї, перейшов на пенсію
і згодом перенісся жити до Оструди. Там же, 28 червня 1996 р., упокоївся.
Похоронений біля своїх батьків у селі Барчевко, неподалік Ольштина.
Теофіль Щерба був все життя зразковим народником – хоч він, як тисячі інших йому
подібних українців – переносив злидні вигнанця із рідних земель, та на чужині всіма
силами зберігав та передавав іншим найцінніше – національну тотожність.
Нехай нерідна Вармінська земля буде Йому пухом!
на основі інформації наданої Ольгою Щерба,
Ігорем Щерба, Дарією Щерба і Миколою Щерба
ред. Б. Тхір
